50 
Велике жюрі: Корнеліус Освальд Фадж, міністр магії; Амелія Сьюзен Боунз, голова відділу дотримання магічних законів; Долорес Джейн Амбридж, перший заступник міністра. Судовий писар: Персі Іґнатіус Візлі…
— Свідок захисту: Албус Персівал Вулфрик Браян Дамблдор, — пролунав спокійний голос за спиною Гаррі, який так різко крутнув головою, що аж хруснула шия.
Дамблдор у довгій темно–синій мантії, з абсолютно незворушним виразом обличчя неквапом ішов залою. Його довжелезні сріблясті борода й волосся зблиснули в сяйві смолоскипів, коли він підійшов до Гаррі й глянув на Фаджа крізь окуляри, що скидалися на два півмісяці й звисали з кінчика його на диво гачкуватого носа.
Члени Чарверсуду почали тихо перемовлятися. Усі погляди були звернені на Дамблдора. Хтось здавався роздратованим, дехто навіть трохи переляканим. А дві літні чарівниці, що сиділи в задньому ряду, приязно замахали йому руками.
Поява Дамблдора підбадьорила Гаррі, додала йому сили; такі емоції колись викликала в нього пісня фенікса. Він хотів зустрітися з Дамблдоровим поглядом, але Дамблдор на нього не дивився: він не відводив очей від Фаджа, і той — це було видно — розхвилювався.
— Ага, — розгублено пробелькотів Фадж. — Дамблдор. Так. Ти… е–е… отримав… е–е… повідомлення, що час і… е–е… місце слухання було змінено?
— Чомусь ні… — бадьоро відповів Дамблдор. — Та, на щастя, я випадково прибув у міністерство на три години раніше, тож нічого страшного.
— Так… ну… мабуть, потрібен ще один стілець… я… Візлі, ти не міг би?..
— Не турбуйся, не турбуйся, — люб’язно відмовився Дамблдор. Він витяг чарівну паличку, легенько нею махнув — і просто з повітря біля Гаррі з’явилося м’яке крісло з ситцевою оббивкою. Дамблдор сів, склав докупи кінчики своїх довжелезних пальців і почав розглядати Фаджа з виразом ввічливої цікавості. Члени Чарверсуду і далі щось бурмотіли й нервово совалися на лавах. Стихли вони лише тоді, коли знову заговорив Фадж.
— Так, — пробелькотів Фадж, перебираючи свої нотатки. — Ну, що ж… Отже. Звинувачення. Так.
Він видобув зі стосу один пергамент, набрав у груди повітря й почав читати:
— «Підсудного звинувачено в тому, що:
Він другого серпня о двадцять першій годині двадцять три хвилини, діючи свідомо, обдумано, цілком усвідомлюючи протизаконність свого вчинку, отримавши раніше письмове попередження Міністерства магії з подібним звинуваченням, виконав закляття «Патронує» у заселеній маґлами дільниці, в присутності маґла, що є правопорушенням, передбаченим параграфом «В» Указу 1875 року про доцільне обмеження неповнолітнього чаклунства і 13–ою статтею Статуту про секретність Міжнародної конфедерації чаклунів».
Ти — Гаррі Джеймс Поттер, що мешкаєш у будинку номер чотири на вулиці Прівіт–драйв у Літл–Вінґіні, графство Суррей? — запитав Фадж, дивлячись на Гаррі поверх пергаменту.
— Так, — відповів Гаррі.
— Три роки тому ти вже отримав офіційне попередження міністерства у зв’язку з незаконним застосуванням чарів, так?
— Так, але…
— Однак, незважаючи на це, ти вичаклував патронуса увечері другого серпня? — спитав Фадж.
— Так, — підтвердив Гаррі, — але…
— Знаючи, що тобі не дозволяється вдаватися до чарів поза межами школи, поки тобі не виповниться сімнадцять років?
— Так, але…
— Знаючи, що ти перебуваєш у дільниці, де повно маґлів?
— Так, але…
— Цілком усвідомлюючи, що поруч з тобою був маґл? — Так, — сердито погодився Гаррі, — але тільки тому, що на нас… Відьма у моноклі урвала його громовим голосом.
— Ти вичаклував повноцінного патронуса?
— Так, — підтвердив Гаррі, — тому що…
— Матеріального патронуса?
— Що… якого? — не зрозумів Гаррі.
— Чи твій патронує мав чітко окреслену форму? Тобто це було щось реальніше за пару чи дим?
— Так. — нетерпляче і вже трохи розпачливо відповів Гаррі, — це олень, завжди олень.
— Завжди? — гримнула мадам Боунз. — Ти й раніше вичакловував патронуса?
— Так , — підтвердив Гаррі, — я це вже роблю понад рік.
— І тобі п’ятнадцять років?
— Так, і…
— Ти цього навчився в школі?
— Професор Люпин навчив мене ще в третьому класі, тому що…
— Дивовижно, — втупилася в нього мадам Боунз, — справжній патронує у його віці… просто дивовижно.
Довкола знову забурмотіли чаклуни й чарівниці. Хтось кивав, інші хмурились і несхвально хитали головами.
50 
