55 
Містер Візлі засяяв і схопив Гаррі за плечі.
— Гаррі, це чудово! Тебе ніяк не могли засудити, нема підстав, але все одно, не вдаватиму, що я не…
Містер Візлі замовк на півслові, бо двері судової зали знову відчинилися. Звідти почали виходити члени Чарверсуду.
— Мерлінова борода! — здивовано вигукнув містер Візлі, відтягуючи Гаррі вбік, щоб їх пропустити. — Заради тебе зібрали повний склад суду?
— Виходить, що так, — спокійно промовив Гаррі. Один чи двоє чаклунів, минаючи їх, кивнули Гаррі, дехто, включно з мадам Боунз, сказали: «Доброго ранку, Артуре!» — містерові Візлі, однак більшість відводила очі. Корнеліус Фадж і ропухоподібна відьма виходили з підвалу чи не останні. Фадж поводився так, ніби містер Візлі та Гаррі були частиною стіни, а от відьма знову оцінююче поглянула на Гаррі. Останнім їх минав Персі. Як і Фадж, він не звернув жодної уваги на батька й Гаррі, а пихато пройшов повз них, задерши носа й стискаючи в руках великий сувій пергаменту й кілька запасних пер. Зморшки довкола рота містера Візлі напружились, але більше він ніяк не виявив своїх відчуттів від зустрічі з сином.
— Зараз відвезу тебе назад, щоб ти поділився з усіма доброю новиною, — сказав він, підганяючи Гаррі, коли на сходах, що вели до дев’ятого рівня, стихли кроки Персі. — Закину тебе по дорозі до того туалету в Бетнал Ґріні. Ходімо…
— А що ви зробите з туалетом? — усміхнувся Гаррі. Все раптом здалося йому чи не вп’ятеро кумедніше, ніж досі. Він, врешті, усвідомив: його виправдали , він повертається до Гоґвортсу .
— А, це простеньке антизакляття, — пояснив містер Візлі, піднімаючись сходами, — але тут йдеться не так про ремонт, Гаррі, як про ставлення до цього вандалізму. Деякі чарівники вважають цькування маґлів розвагою, але це вияв чогось набагато глибшого й огиднішого, і я, скажімо…
Містер Візлі спинився на півслові. Вони якраз вийшли в коридор на дев’ятому рівні, а там, за кілька метрів від них, Корнеліус Фадж неголосно розмовляв з високим чоловіком, що мав прилизане біляве волосся й гостре бліде лице.
Почувши їхні кроки, той чоловік озирнувся. Він теж замовк посеред розмови, а його холодні сірі очі звузились і втупилися у Гаррі.
— Так, так, так… Патронус Поттер, — глузливо привітався Луціус Мелфой.
Гаррі перехопило подих, ніби він налетів на стіну. Востаннє він бачив ці холодні сірі очі у щілинах смертежерського каптура, а глузливий голос цього чоловіка чув на темному цвинтарі, коли Лорд Волдеморт піддавав Гаррі тортурам. Він не міг повірити, що Луціус Мелфой наважився глянути йому в лице, не міг повірити, що він прийшов сюди, в Міністерство магії, а Корнеліус Фадж розмовляє з ним, хоч Гаррі лише кілька тижнів тому попередив Фаджа, що Мелфой — смертежер.
— Міністр якраз розповідав мені, як тобі пощастило викрутитися, Поттере, — ліниво процідив містер Мелфой. — Дивовижно, як ти вислизаєш з дуже скрутних ситуацій… просто по — зміїному .
Містер Візлі застережливо стиснув Гаррі плече.
— Так, — погодився Гаррі, — я вмію вислизати. Луціус Мелфой перевів погляд на містера Візлі.
— І Артур Візлі тут! А тебе що сюди привело, Артуре?
— Я тут працюю, — відрубав містер Візлі.
— Хіба саме тут ? — здивовано підняв брови містер Мелфой, зиркнувши на двері за плечима містера Візлі. — Мені здавалося, що ти був на другому поверсі… хіба твоя робота не пов’язана з викраданням маґлівських речей, щоб потім їх зачакловувати?
— Ні, — огризнувся містер Візлі, до болю стискаючи Гарріне плече.
— До речі, а ви тут чого? — спитав Гаррі Луціуса Мелфоя.
— Я не думаю, Поттере, що тебе стосуються наші з міністром особисті справи, — відповів Мелфой, поправляючи мантію. Гаррі почув брязкіт, мабуть, її кишені були напхані золотом. — Те, що ти — Дамблдорів улюбленець, ще не означає, що всі ми теж повинні поблажливо до тебе ставитися… Може, підемо до вашого кабінету, пане міністре?
— Авжеж, — погодився Фадж, повертаючись спиною до Гаррі й містера Візлі. — Сюди, Луціусе.
І стиха розмовляючи, вони пішли. Містер Візлі не відпускав Гарріного плеча, аж доки ті двоє зайшли у ліфт.
— Чому він не чекав Фаджа біля його кабінету, якщо вони мають якісь спільні справи? — вибухнув гнівом Гаррі. — Що йому було треба тут, унизу?
— Намагався пролізти в судову залу, якщо хочеш знати мою думку, — відповів збуджений містер Візлі, озираючись через плече, чи ніхто їх не підслуховує. — Хотів винюхати, виженуть тебе чи ні. Відвезу тебе, а тоді сповіщу Дамблдора. Він мусить знати, що Мелфой знову веде переговори з Фаджем.
55 
