99 
О п’ятій вечора він постукав до кабінету професорки Амбридж зі щирою надією, що це буде остання його мука. На вкритому мереживною скатертиною столі вже лежав чистий аркуш пергаменту, а поруч — гостре чорне перо.
— Ви знаєте, що робити, містере Поттере, — солодко всміхнулася Амбридж.
Гаррі взяв перо і визирнув у вікно. Якби ж пересунути стільця на кілька сантиметрів правіше… Нібито присуваючись ближче до стола, він зумів це зробити. Тепер він бачив удалині квідичну команду Ґрифіндору, що шугала над полем, та з півдесятка темних постатей, що стояли біля підніжжя височенних воріт, очевидно, чекаючи своєї черги. З цієї відстані неможливо було розібрати, хто з них Рон.
«Я не повинен брехати», — написав Гаррі. Рана на руці відкрилася й почала кривавити.
«Я не повинен брехати». Рана стала глибша, запекла й запульсувала.
«Я не повинен брехати». Кров стікала вниз по зап’ястку.
Він ще раз зиркнув у вікно. Той, хто захищав зараз ворота, робив це вкрай невдало. За ті кілька секунд, що Гаррі дивився у вікно, Кеті Бел забила два голи. Маючи велику надію, що воротарем був не Рон, він знову глянув на пергамент, що блищав від крові.
«Я не повинен брехати».
«Я не повинен брехати».
Зиркав у вікно щоразу, як випадала нагода, тобто, коли чув рипіння професорського пера чи грюкіт шухляди письмового столу. Третій претендент досить добре впорався зі своїми обов’язками, четвертий був жахливий, п’ятий дуже вдало ухилявся від бладжера, проте пропустив легенький гол. Небо потемніло, і Гаррі сумнівався, чи взагалі побачить шостого й сьомого воротаря.
«Я не повинен брехати».
«Я не повинен брехати».
Пергамент був уже поцяткований краплинами крові з руки, що несамовито пекла. Коли він наступного разу підвів голову, надворі було темно. Квідичне поле занурилось у пітьму.
— Ану, подивимось, чи добре вкарбувалися слова, — почувся десь за півгодини м’який голос Амбридж.
Вона простягла до нього свої коротенькі пальці з перснями. А коли схопила за руку, щоб перевірити, чи добре врізалися в шкіру слова, йому запекло не тільки в руці, а йу шрамі на чолі. Водночас з’явилося дуже дивне відчуття десь У районі діафрагми.
Вирвав руку й схопився на ноги, дивлячись на неї. Вона розглядала його, розтягши в посмішці свій великий обвислий рот. — Що, болить? — м’яко спитала вона.
Він не відповів. Серце калатало в грудях. Вона мала на увазі його руку, чи, може, знала, що він відчув біль у шрамі?
— Гадаю, містере Поттере, я свого досягла. Можете йти. Він схопив портфеля і якомога швидше вибіг з кімнати, Спокійно, казав він сам собі, вибігаючи сходами нагору. Спокійно, це зовсім не обов’язково те, про що ти подумав…
— Мімбулус мімблетонія! — крикнув він Гладкій Пані, і та відчинилася.
Його зустрів радісний галас. До нього підбіг сяючий вія вуха до вуха Рон, а з келиха, що він стискав у руках, хлюпалося йому на мантію маслопиво.
— Гаррі, мені вдалося, мене взяли! Я — воротар!
— Що? Ой… це класно! — намагався якомога природніше всміхнутися Гаррі, хоч серце його й далі гупало в грудях, а рука пульсувала й кривавилась.
— Бери маслопиво. — Рон упхнув йому в руки пляшку. — І досі не вірю… а де Герміона?
— Он, — сказав Фред, теж поцмулюючи маслопиво, і показав на крісло біля каміна. Герміона там задрімала з келихом, що ризиковано схилився набік.
— А казала, що зраділа, коли я їй розповів, — трохи образився Рон.
— Нехай поспить, — миттєво оживився Джордж.
Незабаром Гаррі помітив кількох першокласників з незаперечними слідами недавньої кровотечі з носа.
— Іди–но сюди, Роне, побачимо, чи пасує тобі стара Оліверова мантія, — покликала його Кеті Бел, — його прізвище можна відпороти й нашити твоє…
Рон пішов до неї, а до Гаррі підскочила Анжеліна.
— Вибач, Поттере, що я тоді на тебе налетіла, — випалила вона. — Ця тренерська посада забирає стільки нервів. Знаєш, я починаю думати, що іноді даремно нападалася на Вуда. — Трохи насупившись, вона дивилася на Рона, відсьорбуючи з келиха маслопиво.
— Слухай, я знаю, що це твій найкращий друг, але він не супер, — відверто сказала вона. — Хоч думаю, що на тренуваннях його можна підтягти. У його родині були класні квідичисти. Якщо чесно, то я розраховую, що він продемонструє кращі здібності, ніж сьогодні. Віккі Фробішер і Джефрі Рупер літали сьогодні краще, але Гупер такий скиглій, весь час нарікає на те чи те, а Віккі відвідує всі можливі гуртки й товариства. Вона сьогодні зізналася, що коли наші тренування й засідання клубу замовлянь збігатимуться в часі, то вона вибере клуб. У будь–якому разі завтра о другій буде тренування, тож щоб ти був обов’язково. І прощу тебе, постарайся допомогти Ронові, добре? Він кивнув, і Анжеліна подалася до Алісії Спінет. Гаррі підійшов до Герміони, яка рвучко прокинулась, коли він поставив на підлогу портфель.
99 
