266 
— Я ж тобі кажу, що бачив…
— Гаррі. я тебе благаю! — розпачливо вигукнула Герміона. — Дозволь нам, перш ніж мчати до Лондона, перевірити, чи Сіріуса немає вдома. Якщо виявиться, що немає, то клянуся, я не стану тебе зупиняти. Піду з тобою і зроблю все, щоб його врятувати.
— Сіріуса катують ЗАРАЗ! — закричав Гаррі. — Не можна гаяти часу.
— Гаррі, а якщо це Волдемортова пастка?! Ми мусимо перевірити! Мусимо!
— І як? — запитав Гаррі. — Як це перевірити?
— Доведеться скористатися каміном Амбридж і спробувати з ним зв’язатися, — сказала Герміона, яку й саму нажахала ця думка. — Ми знову відвернемо увагу Амбридж, але комусь треба буде за нею стежити, і отут нам допоможуть Джіні й Луна.
Безуспішно намагаючись зрозуміти, що відбувається, Джіні негайно погодилася: — Так, ми допоможемо. А Луна поцікавилася:
— Коли ви кажете «Сіріус», то маєте на увазі Стаббі Бордмена?
Ніхто їй не відповів.
— Гаразд, — гаркнув Гаррі до Герміони, — якщо ти придумаєш, як це зробити швидко, то я згоден, бо інакше негайно рушаю у відділ таємниць.
— У відділ таємниць? — здивувалася Луна. — А як ти туди потрапиш?
Гаррі знову не звернув на неї уваги.
— Отож, — Герміона, склавши на грудях руки, походжала між партами, — хтось із нас повинен знайти Амбридж… і заманити її якнайдалі від кабінету. Можна їй сказати… не знаю… може, що Півз знову задумав щось жахливе…
— Беру це на себе, — відразу зголосився Рон. — Скажу їй, що Півз громить кабінет трансфігурації, це за сто кілометрів від її кабінету. До речі, якщо зустріну по дорозі Півза, попрошу, щоб він і справді вчинив там погром.
Те, що Герміона навіть не заперечила проти погрому в кабінеті трансфігурації, свідчило про серйозність ситуації.
— Гаразд, — не переставала вона крокувати класом, наморщивши чоло. — Ще треба буде зробити так, щоб біля її кабінету не було інших учнів, бо інакше слизеринці їй про все донесуть.
— Ми з Луною можемо стояти з обох кінців коридору, — запропонувала Джіні, — й попереджати, щоб ніхто туди не йшов, бо там хтось начебто напустив задушливого газу. — Герміона аж здивувалася, що Джіні так легко все це вигадала, але Джіні лише стенула плечима й пояснила: — Фред з Джорджем планували зробити таке на прощання.
— Гаразд, — погодилася Герміона. — Тоді ми з тобою, Гаррі, проникнемо в кабінет під плащем–невидимкою, і ти зможеш порозмовляти з Сіріусом…
— Його там немає, Герміоно!
— Я мала на увазі, що ти зможеш… зможеш перевірити, вдома Сіріус чи ні, а я стоятиму на варті, бо тобі не можна залишатися самому. Лі вже довів, що вікно там незахищене, коли закидав крізь нього ніфлерів.
Попри всю свою злість і нетерплячку, Гаррі визнав, що готовність Герміони супроводжувати його до кабінету Амбридж свідчила про вірність і солідарність.
— Я… добре, дякую, — пробурмотів він.
— Але нам однак не варто розраховувати більше, ніж на п’ять хвилин, — полегшено зітхнула Герміона, коли Гаррі погодився з її задумом, — бо не треба забувати про її інквізиторський загін та про Філча, які все тут винюхують.
— П’яти хвилин вистачить, — сказав Гаррі. — То йдемо…
— Вже? — отетеріла Герміона.
— Звичайно, вже! — розсердився Гаррі. — А що, чекати, поки закінчиться вечеря, чи як?.. Герміоно, Сіріуса катують зараз, у цю мить!
— Ну добре, — з розпачем погодилася вона. — Біжи за плащем–невидимкою, й зустрінемося на початку коридору, що веде до її кабінету.
Гаррі кинувся з класу й помчав, розштовхуючи юрбу учнів у коридорах. Двома поверхами вище зустрів Шеймуса і Діна, які весело його привітали й повідомили, що планують до самого світанку святкувати у вітальні завершення екзаменів. Гаррі їх майже не слухав. Поки хлопці сперечалися, скільки маслопива треба роздобути на чорному ринку, він заліз у отвір за портретом і так швидко повернувся назад з надійно захованими у портфелі плащем–невидимкою та Сіріусовим ножем, що ті й не помітили, що він кудись зникав.
— Гаррі, може, підкинеш кілька ґалеонів? Гарольд Дінґл обіцяв продати нам вогневіскі…
Але Гаррі вже мчав коридором. За кілька хвилин він перестрибнув останні сходинки й приєднався до Рона, Герміони, Джіні й Луни, які стояли на самому початку коридору, що вів до кабінету Амбридж.
— Я готовий, — видихнув він. — А ви?
— Ну що ж, — прошепотіла Герміона, коли повз них пройшла зграйка галасливих шестикласників. — Ти, Роне… береш на себе Амбриджку… Джіні й Луна, можете звільняти коридор від учнів… а ми з Гаррі надягаємо плащ і чекаємо, коли буде безпечно зайти…
266 
