262 
— Але навіщо їм звільняти Геґріда зараз? — похитала головою Анжеліна Джонсон. — Це ж не Трелоні, він цього року викладав набагато краще, ніж раніше!
— Амбриджка ненавидить покручів, — з гіркотою пояснила Герміона, падаючи в крісло. — Вона завжди хотіла вигнати Геґріда.
— А ще вона підозрювала, що Геґрід підкидав їй у кабінет ніфлерів, — додала Кеті Бел.
— Отакої, — затулив рота Лі Джордан. — Та то ж я їй підкинув тих ніфлерів. Фред із Джорджем залишили мені двох, і я чарами закидав їх крізь вікно.
— Вона б його все одно вигнала, — сказав Дін. — Він був дуже близький до Дамблдора.
— Це правда, — погодився Гаррі, сідаючи в крісло біля Герміони.
— Сподіваюся, що з професоркою Макґонеґел усе добре, — трохи не плакала Лаванда.
— її занесли до замку, ми бачили з вікна спальні, — повідомив Колін Кріві. — Вигляд у неї був не найкращий.
— Мадам Помфрі її вилікує, — впевнено сказала Алісія Спінет. — У неї не було ще жодної невдачі.
Вітальня спорожніла майже о четвертій ранку. Гаррі не спалося. Його не полишав образ Геґріда, що тікав кудись у темряву. Гаррі був такий злий на Амбридж, що навіть не міг придумати для неї гідної кари, хоч Ронова пропозиція — кинути її в ящик з голодними вибухозадими скрутами — мала свої плюси. Заснув, уявляючи різні варіанти жахливої помсти, а через три години прокинувся страшенно втомлений. Останній іспит, історія магії, мав відбутися аж по обіді. Гаррі з величезним задоволенням після сніданку заснув би знову, але перед іспитом треба було повторити матеріал, тож він сів біля вікна вітальні, обхопивши голову руками і, переборюючи дрімоту, перечитував стос позичених йому Герміоною конспектів заввишки з півметра.
О другій годині п’ятикласники зайшли до Великої зали й посідали за столиками, на яких лежали перевернуті екзаменаційні білети. Гаррі був цілком виснажений. Хотів, щоб усе це закінчилося, щоб нарешті виспатися. Завтра вони з Роном збиралися піти на квідичне поле, політати на Ро–новій мітлі й насолодитися нарешті свободою від нескінченних повторень матеріалу.
— Відкрийте екзаменаційні білети, — промовила професорка Марчбенкс і поставила перед собою пісочний годинник. — Можете починати.
Гаррі втупився в перше питання. Минуло кілька секунд, перш ніж до нього дійшло, що він не збагнув ані словечка. За шибкою височенного вікна гула оса, відвертаючи увагу. Поволі й невпевнено він нарешті почав писати відповідь. Дуже важко було пригадувати імена, а дати постійно плуталися. Пропустив четверте питання («На вашу думку, за конодавство про чарівні палички сприяло ґоблінським бун там XVIII століття, чи поклало їм край?»), вирішивши повернутися до нього наприкінці, якщо матиме час. Спробував відповісти на п’яте запитання («Як було порушено Ста тут про секретність 1749 року, і які заходи запровадили для уникнення повторних порушень?’), але мав серйозну підозру що пропустив кілька важливих деталей. Чомусь подумав, що це все мало якийсь стосунок до упирів.
Пошукав запитання, на яке міг би відповісти впевнено, і його очі засвітилися, коли побачив десяте питання: «Опи шіть обставини, що призвели до створення Міжнародної конфедерації чаклунів, і поясніть, чому в неї відмовилися вступати маги з Ліхтенштейну» .
«Я це знаю» , — подумав Гаррі, хоч його мозок і досі працював мляво й повільно. Побачив у голові заголовок, написаний Герміониною рукою: «Створення Міжнародної конфедера ції чаклунів…» , бо прочитав цей конспект сьогодні зранку.
Почав писати, коли–не–коли поглядаючи на великий пісочний годинник, що стояв на столі перед професоркою Марчбенкс. Сидів одразу за Парваті Патіл. Її довге темне волосся звисало аж на спинку стільця. Разів два задивлявся на крихітні золотисті іскорки, що виблискували в її волоссі, й мусив трусити головою, щоб позбутися цього видіння.
«…першим Верховним головою Міжнародної конфедера ції чаклунів був П’єр Бонакор, але це призначення опро тестувала чаклунська громада Ліхтенштейну, бо…»
Навколо Гаррі метушливими щурами шкряботіли пера. Сонце нестерпно пекло в потилицю. Чим саме скривдив Бонакор ліхтенштейнських чаклунів? Гаррі мав відчуття, що це було пов’язано з тролями… знову тупо глянув на волосся Парваті. Якби ж він міг виконати виманливі чари, відкрити в її голові віконечко й побачити, як саме тролі спричинили сварку між П’єром Бонакором та Ліхтенштейном…
262 
