30 
— Рон, у тебе щось на носі.
Найменший хлопчик випручувався, але вона міцно його вхопила й стала витирати кінчик носа.
— Мамо, пусти! — пручався він.
— Ой-йо-йой, нас нецемний Лонцик має сось на носику? — глузливо перекривив малого один з близнюків.
— Заткнися! — розгнівався Рон.
— А де Персі? — запитала мама.
— Вже йде.
З'явився найстарший хлопець. Він уже встиг перебратися в чорну гоґвортську мантію, і на грудях у нього Гаррі помітив блискучий срібний значок із літерою "С".
— Мамо, я ненадовго, — сказав хлопець. — Я в голові поїзда, там є два купе для старост…
— О, то ти вже староста, Персі? — здивовано запитав один із близнюків. — Чого ж ти нам нічого не сказав? Ми навіть не здогадувались.
— Стривай, здається, він щось казав, — встряв інший близнюк. — Одного разу…
— Або й двічі…
— Одну хвилину…
— Цілісіньке літо…
— Замовкніть! — урвав їх староста Персі.
— А як це ти отримав нову мантію? — знову причепився один із близнюків.
— Бо він — староста, — сказала мати з любов'ю. — Гаразд, любий, добре вчися, а як приїдеш, пришли сову.
Вона поцілувала Персі в щоку, і він пішов. Тоді повернулася до близнюків:
— А ви обидва… дивіться мені, поводьтеся цього року чемно. Якщо я отримаю ще одну сову з повідомленням, що ви… висадили в повітря туалет або…
— Висадили туалет? Та ми до нього й близько не підходимо!
— Але ідея чудова. Дякуємо, мамо.
— Нема чого реготати. І пильнуйте Рона.
— Нема плоблем, ми пло Лонцика подбаємо.
— Заткнися! — повторив Рон. Він був майже такий самий заввишки, як близнюки, а його ніс іще й досі пашів від маминої хустинки.
— Гей, мамо, знаєш що? Вгадай, кого ми зустріли в поїзді?
Гаррі відсахнувся від вікна, аби ніхто не побачив, що він дивиться.
— Пам'ятаєш того чорнявого хлопця на вокзалі біля нас? Знаєш, хто то?
— Хто?
— Гаррі Поттер!
Гаррі почув голос маленької дівчинки.
— Ой, мамо, можна я піду подивлюся на нього в поїзді! Мамусю, будь ласка!..
— Ти вже його бачила, Джіні, а він, бідолаха, не в зоопарку, щоб задивлятися на нього. Фред, це правда? Як ти впізнав?
— Запитав його. Побачив шрам. Він і справді мов блискавка.
— Бідолашка! Не дивно, що він був сам… А я ще дивувалася. Він так чемно запитав, як пройти до платформи.
— То нічого, а от цікаво, чи пам'ятає він, яким був Відомо-Хто?
Мати зненацька посуворішала.
— Фред, я забороняю питати його про це. Навіть не думай. Не треба нагадувати йому про це першого ж дня у школі.
— Добре, не панікуй. Залунав свисток.
— Біжіть! — гукнула мати, і всі троє хлопців заскочили в поїзд. Потім вихилилися з вікна, мати поцілувала їх на прощання, а сестричка захлипала.
— Не плач, Джіні, ми тобі вишлемо цілу купу сов!
— І гоґвортську накривку для унітазу!
— Джорджі
— Мамо, це жарт!
Поїзд рушив, і Гаррі бачив, як мати махала рукою, а дівчинка, плачучи і сміючись, бігла за поїздом, аж поки той набрав швидкості. Потім зупинилася і теж замахала рукою.
Поїзд завернув, і Гаррі вже не бачив ані дівчинки, ні матері. За вікном пролітали будинки. Гаррі відчув, як його душу виповнює захват. Він не знав, куди їде, але там буде краще, ніж у світі, який він лишав позаду.
Прочинилися двері, й до купе зайшов найменший з рудих хлопців.
— Тут хтось сидить? — запитав він, показуючи на місце навпроти Гаррі. — Ніде місця немає.
Гаррі заперечно похитав головою, і хлопець умостився поруч. Він зиркнув на Гаррі, а тоді швиденько відвернувся до вікна, вдаючи, ніби й не дивився на нього. Гаррі бачив, що в нього на носі ще й досі видніє чорна цятка.
— Гей, Рон! — з'явилися знову близнюки. — Слухай, ми йдемо в середину поїзда, там Лі Джордан має величезного тарантула.
— Добре, — пробурмотів Рон.
— Гаррі, — сказав другий близнюк, — ми ж навіть не назвалися? Фред і Джордж Візлі. А це Рон, наш брат. Ну, до скорого!
— Бувайте! — відповіли Гаррі й Рон. Близнюки зачинили за собою двері купе.
— Ти справді Гаррі Поттер? — відразу вирвалося в Рона.
Гаррі кивнув.
— Ох! А я думав, Фред і Джордж знову жартують, — зрадів Рон. — І ти справді маєш… ну… — і він показав на чоло Гаррі.
Гаррі прибрав пасмо волосся, відкривши шрам-блискавку. Рон витріщив очі.
— То оце тут Відомо-Хто?..
— Так, — кивнув Гаррі, — тільки я нічого не пам'ятаю.
— Нічого? — нетерпляче перепитав Рон.
— Ну, пам'ятаю зелений спалах, а більш нічого.
30 
