ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Алиби

Отличный роман! >>>>>

Смерть под ножом хирурга

Очень понравилась книга .читала с удовольствием. Не терпелось узнать развязку.спасибо автору! >>>>>

Будь моей

Запам'ятайте раз і назавжди >>>>>

Будь моей

Запам'ятайте раз і назавжди >>>>>

От ненависти до любви

По диагонали с пропусками читала. Не понравилось. Мистика и сумбур. Мельникову читала и раньше, но эта книга вообще... >>>>>




  291  

Але Сіріус не виходив.

— СІРІУСЕ! — закричав Гаррі. — СІРІУСЕ!

Добіг до самого низу, уривчасто дихаючи. Сіріус там, відразу за завісою… Гаррі зараз його витягне…

Та коли він кинувся бігти до підвищення, Люпин схопив Гаррі за барки й не пустив.

— Гаррі, ти вже нічого не зробиш…

— Поможіть йому, врятуйте, він просто впав! — …пізно, Гаррі.

— Ми ще можемо його врятувати… — Гаррі несамовито виривався, та Люпин його не відпускав…

— Гаррі, ти вже нічого не вдієш… нічого… його вже немає…

Розділ тридцять шостий

ЄДИНИЙ, КОГО ВІН БОЯВСЯ

— Він є! — закричав Гаррі.

Він не вірив, не міг повірити. Щосили виривався з рук Люпина. Люпин не розумів, що за цією завісою ховаються люди. Гаррі чув їхній шепіт, коли вперше тут опинився. Сіріус просто зачаївся, сховався від них…

— СІРІУСЕ! — волав він. — СІРІУСЕ!

— Гаррі, він не повернеться, — сказав Люпин надтріснутим голосом, намагаючись утримати Гаррі. — Він не повернеться, бо вже пом…

— ВІН… НЕ… ПОМЕР! — заревів Гаррі. — СІРІУС!

Довкола ще щось діялося — безглузда метушня, спалахи нових заклять. Для Гаррі все це не мало значення, він не звертав уваги на закляття. що пролітали повз них. Ніщо не мало значення, тільки б Люпин перестав удавати, що Сіріус — який був зовсім поруч, он, за тією старою завісою — не може повернутися будь–якої миті, відкидаючи назад чорне волосся і прагнучи продовжити бій.

Люпин відтягнув Гаррі від підвищення. Гаррі не зводив очей з арки і вже аж сердився на Сіріуса, що той примушує на себе чекати…

Але вириваючись із рук Люпина, він поступово почав усвідомлювати, що Сіріус ще ніколи не змушував його чекати… Сіріус завжди ризикував усім, щоб тільки побачити Гаррі, щоб допомогти йому… якщо Сіріус не виходив з тієї арки, хоч Гаррі кликав його так розпачливо, ніби від цього залежало все його життя, то це можна було пояснити лише одним — Сіріус не може повернутися… Сіріус і справді вже…

Дамбддор зібрав уцілілих смертежерів посеред зали, зв’язавши їх невидимими мотузками. Дикозор Муді підповз туди, де лежала Тонкс, і намагався її оживити. За підвищенням усе ще блискало світло, лунали крики й стогони — то Кінґслі продовжував Сіріусів двобій з Белатрисою.

— Гаррі!

Невіл, одну за одною долаючи кам’яні лапи, оповз туди, де стояв Гаррі. Гаррі вже не виривався від Люпина, який усе ще про всяк випадок тримав його за руку.

Аррі… мені ак рикро… — пробелькотів Невіл. Його ноги й далі безконтрольно витанцьовували. — Той оловік… Іріус Лек… о був вій руг?

Гаррі кивнув головою.

— Хвилинку, — тихенько сказав Люпин, спрямував чарівну паличку на Невілові ноги й промовив: — Фініте. — Закляття перестало діяти. Невілові ноги перестали смикатися. Обличчя в Люпина було бліде. — Треба… треба знайти інших. Де вони, Невіле?

Говорячи, Люпин відвернувся від арки. Здавалося, ніби кожне слово завдає йому болю.

Они ишилися ам, — показав Невіл. — На Опа апав озок, але адаю, шо з ним усе аразд… а Ер’іона омліла, але ульс ув…

За підвищенням голосно бабахнуло й пролунав крик. Гаррі побачив, як Кінґслі впав, волаючи від болю. Белатриса Лестранж побачила Дамблдора й кинулася тікати. Дамблдор метнув у неї закляттям, але вона його відбила. Була вже на середині сходів…

— Гаррі… не смій! — крикнув Люпин, але Гаррі вже вирвався з його послабленої хватки.

— ВОНА ВБИЛА СІРІУСА! — кричав Гаррі. — ВОНА ЙОГО ВБИЛА… А Я ВБ’Ю ЇЇ!

І він помчав нагору. Услід йому щось гукали, та він не зважав. Перед його очима майнув край Белатрисиної мантії, і ось вони знову були в тій залі, де плавали мізки…

Не обертаючись, вона метнула закляття через плече. Резервуар піднявся в повітря й перевернувся. На Гаррі вилився смердючий розчин. Слизькі мізки почали обплутувати його довжелезними барвистими щупальцями, але він крикнув: «Вінґардіум левіоза!» — й вони з нього зіслизнули. Ковзаючи, побіг до дверей. Перестрибнув через Луну, що стогнала на підлозі, минув Джіні, яка спитала: «Гаррі… що…» — тоді Рона, який ледь чутно хихотів, та Герміону, що так і не прийшла до тями. Рвучко відчинив двері в округлу чорну залу й побачив, як Белатриса вибігла з дверей на протилежному кінці приміщення. Там був коридор, що вів до ліфтів.

  291