Капец
233 
Минуло хвилин з п’ять, і Гаррі вже дивувався, чому батько не заспокоїть Червохвоста, але Джеймсові, мабуть, подобався вияв такої уваги. Гаррі помітив, що батько постійно розкуйовджував собі волосся, ніби не хотів, щоб воно лежало охайно, а ще він часто позирав на дівчат, що сиділи на березі.
— Та вже досить, — озвався нарешті Сіріус, коли Джеймс ефектно впіймав снича, а Червохвіст радісно закричав, — бо Червохвіст від захоплення зараз напудить у штани.
Червохвіст порожевів, але Джеймс лише всміхнувся.
— Добре, якщо це тебе так дратує… — він сховав снича в кишеню. Гаррі мав чітке враження, що лише перед Сіріусом Джеймс не хизувався, як перед усіма іншими.
— Мені тут нудно, — буркнув Сіріус. — Швидше б настав повний місяць.
— Мусиш зачекати, — похмуро озвався Люпин, що не відривався від книжки. — Попереду ще трансфігурація, якщо тобі нудно, то перевір мене. На, візьми… — і він подав йому підручника.
Але Сіріус зневажливо пирхнув. — Мені ця дурня не потрібна, я й так усе знаю.
— Зараз розвеселишся, Гультяю, — неголосно сказав Джеймс. — Дивися, хто там…
Сіріус повернув голову. Завмер, наче пес, що занюхав зайця.
— Чудово, — тихо промовив він. — Слинявус.
Гаррі озирнувся, щоб побачити, на кого дивиться Сіріус.
Снейп тим часом звівся на ноги і запихав у ранець питання для СОВ. Коли він вийшов із затінку кущів і пішов по траві, Сіріус і Джеймс теж повставали.
Люпин із Червохвостом продовжували сидіти. Люпин не відривався від книжки, хоч його очі не рухалися, а між бровами з’явилася зморшка. Червохвіст пожадливо зиркав то на Джеймса з Сіріусом, то на Снейпа.
— Як ся маєш, Слинявусе? — голосно привітався Джеймс.
Снейп відреагував так миттєво, ніби очікував нападу.
Кинув на землю портфель, сягнув рукою під мантію і вже витягав чарівну паличку, коли Джеймс вигукнув:
— Експеліармус!
Снейпова чарівна паличка злетіла на три–чотири метри вгору й упала в траву в нього за спиною. Сіріус зареготав.
— Імпедімента! — крикнув він, спрямовуючи на Снейпа чарівну паличку.
Той полетів на землю, не маючи змоги дотягтися до власної палички, що лежала в траві.
До них обернулися всі учні. Деякі повставали й попідходили ближче. Одні поглядали на те, що відбувалося, боязко, а іншим видовище подобалося.
Снейп, важко дихаючи, лежав на землі. Джеймс і Сіріус насувалися на нього, тримаючи напоготові чарівні палички, причому Джеймс увесь час озирався на дівчат біля води. Червохвіст уже був на ногах і жадібно за всім стежив, обходячи Люпина, щоб краще бачити.
— Як іспити, Слинько? — поцікавився Джеймс.
— Я бачив, як він аж носом тер об пергамент, — лиховісно сказав Сіріус. — Тепер пергамент, мабуть, такий заяложений, що ніхто не розбере жодного слова.
Дехто з учнів засміявся. Снейпа тут помітно недолюблювали. Червохвіст теж пронизливо захихотів. Снейп спробував підвестися, але закляття ще не втратило своєї сили. Він борсався, наче обплутаний невидимими мотузками.
— Ти… зачекай–зачекай, — він важко дихав і дивився на Джеймса з неприхованою ненавистю, — зачекай… ти!
— Чого іще чекати? — холодно спитав Сіріус. — Що ти збираєшся зробити, Слинько? Витерти собі носа?
Снейп лайнувся і почав їх проклинати, але його чарівна паличка лежала за три метри від нього, тож нічого не сталося.
— Помий собі рота, — холодно відреагував Джеймс. — Брудозникс!
Зі Снейпового рота вилетіли рожеві мильні бульбашки, Губи його вкрилися піною, він почав хапати ротом повітря й задихатися…
— ВІДЧЕПІТЬСЯ від нього!
Джеймс і Сіріус озирнулися. Джеймсова вільна рука відразу потяглася до волосся.
То була одна з тих дівчат, що сиділи на березі озера. Густе темне волосся з рудуватим відливом падало їй на плечі, відтінюючи дивовижні зелені мигдалеподібні очі… Гарріні очі.
Гарріна мама.
— Як ся маєш, Еванс? — привітався Джеймс, і голос його раптом став дуже лагідний, глибокий і дорослий.
— Відчепіться від нього, — повторила Лілі. Вона дуже неприязно зиркнула на Джеймса. — Що він вам зробив?
— Ну… — Джеймс обмірковував відповідь, — вистачає самого факту його існування…
Дехто засміявся. Сіріус і Червохвіст теж. Люпин, що все ще не підводив очей від підручника, не сміявся. Не засміялася й Лілі.
— Поттере, ти вважаєш, що це смішно? — холодно спитала вона. — Ти просто самовпевнений нахаба. Відчепися від нього.
233 
