ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Похищение девственницы

Мне не понравилось >>>>>

Украденные сердца

Сначала очень понравилась, подумала, что наконец-то нашла захватывающее чтиво! Но после середины как-то затягивать... >>>>>

Несговорчивая невеста

Давно читала, и с удовольствием перечитала >>>>>

Лицо в темноте

Тяжелый, но хороший роман Есть любовь и сильная, но любителей клубнички ждет разочарование >>>>>

Выбор

Интересная книжка, действительно заставляет задуматься о выборе >>>>>




  200  

— Погіршення настає через Снейпові уроки, — категорично заявив Гаррі. — Я вже не витримую постійного болю в шрамі і втомився щоночі тинятися тим коридором. — Він сердито потер чоло. — Хай би вже ті двері відчинилися, бо скільки можна стояти й на них витріщатися.

— Тут не до сміху, — рішуче сказала Герміона. — Дамблдор не хоче, щоб ти бачив ті сни про коридор, бо інакше він би не просив Снейпа навчити тебе блокології. Ти мусиш старанніше працювати на його уроках.

— Та я ж працюю! — розсердився Гаррі. — Спробувала б ти сама… коли Снейп намагається влізти тобі в голову… це тобі не жарти, якщо хочеш знати!

— А може… — поволі протяг Рон.

— Що може? — крикнула Герміона.

— Може, це не Гаррі винен, що йому не вдається захистити свій мозок, — зловісно припустив Рон.

— Тобто? — не зрозуміла Герміона.

— Може, Снейп і не намагається допомогти Гаррі… Гаррі й Герміона витріщилися на Рона. Рон відповів їм глибокодумним поглядом.

— Може, — ледь чутно сказав він, — Снейп насправді намагається зробити Гаррін мозок ще доступнішим… щоб Відомо–Кому було легше…

— Цить, Роне, — розсердилася Герміона. — Скільки ти вже разів підозрював Снейпа — а чи хоч раз ти мав рацію? Дамблдор йому довіряє, він працює для Ордену, і цього достатньо.

— Але ж він був смертежером, — уперто правив своєї Рон. — І ми ніколи не мали доказів, що він насправді перейшов на наш бік.

— Дамблдор йому довіряє, — повторила Герміона.

А якщо ми не віримо Дамблдорові, то кому ж тоді вірити?

* * *

З усіма цими турботами й безліччю роботи — неймовірною кількістю домашніх завдань, що нерідко примушували п’ятикласників працювати далеко за північ, з таємними зустрічами ДА та регулярними заняттями зі Снейпом — січень пролетів неймовірно швидко. Не встиг Гаррі отямитись, як настав лютий, принісши теплішу й вологішу погоду та наблизивши вже другі цього навчального року відвідини Гоґсміда. Після того як вони домовилися піти в село удвох, Гаррі майже не мав часу на розмови з Чо, але тепер несподівано усвідомив, що проведе в її товаристві цілісінький день святого Валентина.

Вранці чотирнадцятого лютого він одягався особливо ретельно. Прийшов з Роном на сніданок саме тоді, як прибула совина пошта. Гедвіґи не було — хоч Гаррі її й не чекав — а ось Герміона вихопила листа з дзьоба незнайомої сови.

— Нарешті! Якби я не отримала його сьогодні… — вона нетерпляче роздерла конверта й витягла аркушик пергаменту. Її очі пробіглися листом, а на обличчі з’явився страшенно задоволений вираз.

— Слухай, Гаррі, — глянула вона на нього, — це дуже важливо. Чи не міг би ти опівдні зустрітися зі мною в «Трьох мітлах»?

— Ну… я не знаю, — невпевнено відповів Гаррі. — Чо, мабуть, сподівається, що я цілий день проведу з нею. Ми ще не вирішили, що будемо робити.

— То приведи її з собою, — наполягала Герміона. — Прийдеш?

— Ну… гаразд, а навіщо?

— Ніколи пояснювати, мушу швиденько написати відповідь.

І вона побігла з Великої зали, стискаючи в одній руці листа, а в другій грінку.

— Ти йдеш? — запитав Гаррі в Рона, але той похмуро похитав головою.

— Я взагалі не зможу піти в Гоґсмід, бо Анжеліна хоче присвятити тренуванню цілісінький день. Ніби це допоможе. Гіршої команди я ще не бачив. Глянув би ти на Слоупера й Керка. Повна лажа! Вони ще гірші за мене. — Він важко зітхнув. — Не розумію, чому Анжеліна не відпускає мене з команди.

— Бо коли ти у формі, то граєш добре, ось чому, — роздратовано відказав Гаррі.

Дуже важко було співчувати Ронові, коли він сам віддав би все на світі, щоб зіграти в наступному матчі з Гафелпафом. Рон, мабуть, це відчув, бо більше під час сніданку про квідич не згадував, а поснідавши, вони доволі прохолодно розійшлися. Рон подався на квідичне поле, а Гаррі глянув на своє віддзеркалення в блискучій чайній ложечці, спробував пригладити волосся, а тоді з деяким острахом пішов у вестибюль зустрічати Чо, не уявляючи навіть, про що вони розмовлятимуть.

Вона вже чекала його біля дубових вхідних дверей, дуже гарна зі своїм зав’язаним у хвіст волоссям. Гаррі раптом здалося, що в нього завеликі ноги, не знав, де діти руки, і з жахом усвідомив, як безглуздо теліпаються вони по боках.

— Привіт, — ледь чутно видихнула Чо.

— Привіт, — озвався Гаррі.

Якусь мить вони дивилися одне на одного, а тоді Гаррі запропонував: — Ну, е–е… то що… йдемо?

  200