ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Похищение девственницы

Мне не понравилось >>>>>

Украденные сердца

Сначала очень понравилась, подумала, что наконец-то нашла захватывающее чтиво! Но после середины как-то затягивать... >>>>>

Несговорчивая невеста

Давно читала, и с удовольствием перечитала >>>>>

Лицо в темноте

Тяжелый, но хороший роман Есть любовь и сильная, но любителей клубнички ждет разочарование >>>>>

Выбор

Интересная книжка, действительно заставляет задуматься о выборе >>>>>




  176  

У палаті було тільки троє пацієнтів. Містер Візлі займав ліжко під віконечком. Гаррі з радістю й полегкістю побачив, що він сидить, підпершись подушками, й читає «Щоденного віщуна» під самотнім сонячним промінцем, що падав на його ліжко. Містер Візлі підняв голову, побачив, хто до нього прийшов, і радісно всміхнувся.

— Вітаю! — вигукнув він і відкинув «Віщуна». — Молі,

Білл щойно пішов, мусив вертатися на роботу, але обіцяв заскочити до тебе пізніше.

— Як здоров’я, Артуре? — стурбовано глянула на нього місіс Візлі й нахилилася, щоб поцілувати чоловіка в щоку. — Ти й досі трохи блідий.

— Зі мною все чудово, — бадьоро відповів містер Візлі і простяг здорову руку, щоб обійняти Джіні. — Якби з мене зняли бинти, я б хоч зараз вернувся додому.

— Тату, а чого ж їх тобі не знімають? — запитав Фред.

— Бо щоразу, як починають знімати, з мене тече кров, як з дурного, — весело пояснив містер Візлі, а тоді взяв з тумбочки біля ліжка чарівну паличку й вичаклував для гостей шість додаткових стільців. — Схоже, що ікла тієї зміюки мали незвичну отруту, яка не дає загоїтися ранам. Але цілителі впевнені, що знайдуть протиотруту. Кажуть, що їм траплялися випадки значно гірші за мій. А тим часом мені тільки й треба, що приймати щогодини настоянку для поповнення запасів крові. А подивіться на отого чоловіка, — стишив він голос і кивнув на ліжко навпроти, де лежав, дивлячись у стелю, весь зелений і дуже хворий на вигляд чоловік. — Його, бідолашного, покусав вовкулака. Ніякі ліки не допомагають.

— Вовкулака? — стривожено прошепотіла місіс Візлі. — А чи безпечно його тут тримати? Хіба він не повинен бути в окремій палаті?

— Та повний місяць буде аж за два тижні, — тихенько нагадав їй містер Візлі. — Сьогодні зранку з ним розмовляли цілителі, намагалися його переконати, що він зможе вести майже нормальне життя. Я йому розповідав… не називаючи, звісно, імен… що особисто знаю одного вовкулаку, дуже приємного чоловіка, який легко дає собі раду.

— І що він тобі відповів? — поцікавився Джордж.

— Пообіцяв мене покусати, якщо я не заткнуся, — сумно сказав містер Візлі. — А ота жінка, — показав він на ліжко біля самих дверей, — не каже цілителям, що саме її покусало, тому ми всі думаємо, що вона розводила когось незаконно. Хоч би що там було, воно відгризло їй добрячий шмат ноги. Коли їй знімають пов’язки, стоїть такий сморід.

— Тату, то ти нам розкажеш, що сталося? — підсунувся ближче до ліжка Фред.

— Та ви ж уже знаєте, — багатозначно всміхнувся до Гаррі містер Візлі. — Усе дуже просто… був дуже важкий день і я задрімав, а зміюка крадькома підповзла й мене покусала.

— Чи у «Віщуні» написали про цей випадок? — показав Фред на газету, що її читав містер Візлі.

— Авжеж не написали, — трохи гірко всміхнувся містер Візлі, — міністерство не хоче, щоб усі знали, як величезна потворна змія про…

— Артуре! — застерегла його місіс Візлі.

— …про… е–е… прокусила мені руку, — викрутився містер Візлі, хоч Гаррі був певний, що він не це мав на увазі.

— Тату, а де ти був, коли це сталося? — поцікавився Джордж.

— Це вже моя справа, — відрізав містер Візлі з легенькою усмішкою. Він знову схопив «Щоденного віщуна», розгорнув і сказав: — Коли ви прийшли, я саме читав про арешт Віллі Відершина. Знаєте, що це саме Віллі стояв за витівками з відригуючими туалетами? Одне закляття йому не вдалося, туалет вибухнув, а його знайшли серед тих уламків непритомного. Він лежав по самісінькі вуха у…

— Коли ти казав, що йдеш на «чергування», — урвав його Фред, — то що ти там робив?

— Ти ж чув тата, — прошепотіла місіс Візлі, — ми тут про це не говоримо! То що з тим Віллі Відершином, Артуре?

— Не питай, як саме, але йому в цій справі з туалетами вдалося викрутитись, — мовив містер Візлі. — Припускаю, що не обійшлося без хабарів…

— Ти її охороняв? — тихенько спитав Джордж. — Зброю? Яку шукає Відомо–Хто?

— Тихо, Джордж! — різко урвала його місіс Візлі.

— Отож цього разу, — заговорив голосніше містер Візлі, — Віллі застукали на продажу маґлам кусючих дверних клямок. Не думаю, що він відкараскається й зараз, бо в цій статті написано, що двоє маґлів залишилися без пальців, і їх поклали в лікарню Святого Мунґо для термінового відрощення кісток та зміни пам’яті. Ви собі подумайте — маґли в лікарні Святого Мунґо! Цікаво, в якій вони палаті?

  176