45 
Невіл намагався пригадати, що ж він забув, аж тут Драко Мелфой, проходячи повз ґрифіндорський стіл, вихопив з його рук Нагадайка.
Гаррі й Рон зірвалися на ноги. Вони вже давно чекали нагоди натовкти боки Мелфоєві, але професорка Макґонеґел, яка швидше за всіх учителів відчувала, де виникала напружена ситуація, миттю постала перед ними.
— Що трапилось?
— Пані професорко, Мелфой забрав мого Нагадайка.
Спохмурнівши, Мелфой кинув Нагадайка назад на стіл.
— Я тільки подивився, — буркнув він і пішов геть разом із Кребом і Ґойлом.
О пів на четверту пополудні Гаррі, Рон та решта ґрифіндорців збігли сходами на подвір'я, де мав початися їхній перший урок польотів. Був ясний прохолодний день, і вони йшли травичкою, яка шелестіла під їхніми ногами, до рівненької галявини навпроти забороненого лісу, дерева якого похитувалися вдалині.
Там уже були слизеринці, а також двадцять мітел, що лежали рядочками на землі. Гаррі чув, як Фред і Джордж Візлі говорили про шкільні мітли, нарікаючи, що декотрі з них вібрують, коли залетіти надто високо, або постійно завертають трохи ліворуч.
Прибула вчителька, мадам Гуч. Вона мала ко-ротке сиве волосся і жовті, наче в яструба, очі.
— Чого ви тут поставали? — гримнула вона. — Розбирайте мітли. Швиденько.
Гаррі глянув на свою мітлу. Вона була стара, й деякі прутики стирчали з неї навсібіч.
— Простягніть праву руку над своєю мітлою, — звеліла мадам Гуч, — і скажіть: "Гоп!"
— ГОП! — заволали всі.
Мітла Гаррі зразу стрибнула йому до рук. Але не всі мітли виявилися такими проворними. Мітла Герміони Ґрейнджер лише перекотилася в траві, а Невілова взагалі не зрушила з місця. Можливо, мітли, як і коні, відчувають, коли їх бояться, подумав Гаррі. Тремтячий голосок Невіла явно свідчив про його небажання відривати ноги від землі.
Тоді мадам Гуч показала, як треба сідати на мітлу, щоб не сповзти з неї, і пройшла вздовж рядів, перевіряючи, чи міцно тримають учні свої мітли. Гаррі й Рон були втішені, коли вона дорікнула Мелфоєві, що той неправильно тримає мітлу.
— А тепер, після мого свистка, щосили відштовхуйтесь від землі, — давала настанови мадам Гуч. — Міцно тримайте мітли, підніміться на метр чи два, а тоді відразу приземляйтеся, нахилившись трохи вперед. Слухайте свисток! Один!.. Два!..
Аж тут Невіл, стривожений і переляканий, що не зуміє злетіти, зненацька, не дочекавшись свистка мадам Гуч, з усієї сили штовхнувся ногами.
— Назад, хлопче! — крикнула вчителька, але Невіл уже полетів угору, немов корок, що вистрелив із пляшки. Ось він піднявся на чотири метри… шість метрів. Гаррі бачив Невілове сполотніле обличчя й нажахані очі, що дивилися, як кудись провалюється земля, бачив, як Невіл роззявив рота, сповз на один бік і…
БАХ! Удар, страхітливий хрускіт, і ось уже Невіл незграбною грудкою лежить обличчям у траві. Його мітла й далі шугала вгору, а згодом стала поволі посуватися в бік забороненого лісу, аж доки зникла з очей.
Мадам Гуч схилилася над Невілом, і її обличчя також поблідло.
— Зламав зап'ясток, — почув Гаррі її бурмотіння. — Давай, хлопче, підводься, все гаразд.
Вона обернулася до решти учнів:
— Щоб ніхто навіть не рухався, доки я не заведу цього хлопця до лікарні! Залиште мітли на місці, якщо не хочете, щоб вас негайно вигнали з Гоґвортсу! Ходімо, любий.
Невіл із заплаканим обличчям, підтримуючи зламану руку, пошкандибав услід за мадам Гуч, яка супроводила його, обійнявши за плечі.
Тілько-но вони відійшли трохи далі, як Мелфой розреготався:
— Кльово йому розквасило пику, га? Засміялася й решта слизеринців.
— Стули пельку, Мелфою! — крикнула Парваті Патіл.
— О, захисниця Лонґботома? — глузливо мовила Пенсі Паркінсон, слизеринська дівчина з бездушним обличчям. — Я й не думала, що тобі, Парваті, подобаються товстенькі заплакані писклявчики.
— Дивіться! — гукнув Мелфой, метнувшись упе-ред і вихопивши щось із трави. — Це та ідіотська штучка, яку баба прислала Лонґботому!
Він підняв руку, і на сонці зблиснув Нагадайко.
— Дай-но сюди, Мелфою, — спокійно проказав Гаррі, і всі зразу замовкли.
Мелфой огидно вишкірився:
— Карочє, я покладу це десь тут, щоб Лонґботом потім підібрав — наприклад, на дереві!
— Дай сюди! — ревнув Гаррі, але Мелфой скочив на мітлу і злетів у повітря. Він не брехав, бо таки справді вмів добре літати. Зависнувши нарівні з найвищим гіллям дуба, Мелфой гукнув:
— Давай, відбери його, Поттере! Гаррі вхопився за мітлу.
45 
