Капец
44 
Схаменулася. Заховала фото під подушку, усміхнулася сумно. Ніхто за нею не приїде, хоч подружка Вітка й довбе весь час, що на Новий рік дива просто під ногами валяються. А от вона завтра побіжить до Вітки й покаже їй фото… І скаже, що той хлопець у неї закохався без тями. Коли?.. А того… Їхав повз хутірець колись, зупинявся біля їхньої хати, і Рая йому адресу дала. Просто так. А він, бач, написав їй листа і фото вклав… Що пише? То секрет!
Тихо сповзла з ліжка. Годі мріяти. Треба по кишенях мамчиного пальта полазити. Мамка за день усього не пропиває. Може, і Раї щось перепаде…
Ліда тої ночі теж не спала.
Увечері, після прийому пацієнтів, зателефонувала няньці, дізналася несподівану новину.
— Матінка твоя поїхала ще зранку. Сказала, завтра надвечір повернеться. Отак, Лідусю. Дарма ми сподівалися, що кине цю справу грішну! Не кається! Далі шукає… І настрій уже надто бойовий. Щось надибала. А ще… — нянька поспішала вихлюпнути всі новини, та Ліда урвала:
— Чекай, Ангеліно. Забіжу — розкажеш. За півгодини вже була на Подолі.
— А чоловік не гніватиметься?.. — запитала нянька.
— Стас у відрядженні. — Ліда сиділа на кухні. Ангеліна радо метушилася біля столу: чай на травах, хлібець свіжий, сир домашній, масельце… Скучила за Лідусею.
— У відрядженні? — розсміялася. — Обоє рябоє! Одночасно здиміли. І коли повернеться?
— Так само, як і мама. Завтра надвечір, — Ліда й собі всміхнулася. Точно нянька підмітила — обоє рябоє.
Обхопила долонями гарячу чашку з духмяним напоєм — як добре вдома! У себе, на новій квартирі, вона теж іноді заварює такий цілющий чай, та тут, у батьківській оселі, все інакше: тут є Лідина чашка, її місце біля столу на кухні. Його ніхто ніколи не займав. Тут у ванній кімнаті й досі висить Лідин рушник, у передпокої нудьгують без Ліди її капці. А її кімната…
Згадала — потьмяніла. Оце залишитися б ночувати — і де спати? Ліжка Лідиного нема більше: нові меблі нову дівчину чекають.
— Ангеліно, чуєш? — прошепотіла. — Я сьогодні у вас лишуся.
— І де спатимеш? — запитала нянька.
— Не спатиму. Біля Платона в кріслі посиджу… Нянька головою закивала, мовляв, гарно придумала.
— Платосик тебе весь час згадує… Іди до нього. Либонь, І уже прокинувся.
Ліда на годинник глянула — десята вечора.
— І давно спить?
— О! Знайшла крайню! — здивувалася Ангеліна. — Іветта Андріївна наказала опівдні дві пігулки дати… Платосик десь о першій пообідав… Ну і заснув…
— Господи… — Ліда відсунула чашку, заспішила до брата. — І хіба ті пошуки… Та дівчина… варті того, щоби пригнічувати все живе, що ще лишилося?!.
— Лідусю! А Платосик у нас — ще той партизан… — нянька човгала за Лідою, доповідала. — Матінка твоя його питала, чи ти приходила, так він збрехав. От хрест святий — збрехав. Сказав, що ти йому вві сні ввижаєшся…
— Ну й добре, — похмуро відказала Ліда. — Може, це переконає маму і вона врешті припинить безглуздий карантин.
…Платон лежав нерухомо, ніби задерев'янів. Очі в стелю.
— Тохо… Привіт, братику, — Ліда присіла на край ліжка. — Не спиш?
— Лідо, я теж повинен зробити три справи? — спокійно, ніби розмова точиться не першу годину, запитав Платон.
— Про що ти, Тохо?
— Я мужчина? — поворушився. Сів на ліжку, відкинув волосся з лоба, глянув на сестру.
— Так, — відповіла обережно. Насторожилася: куди заведе логічний ланцюжок Платонових думок?
— Значить, я теж повинен зробити три справи у житті?
— А… Он ти про що! Збудувати дім, посадити дерево…
— …Народити сина. Так?
— Ну… Мабуть. Проте… Це стосується звичайних мужчин, а ти…
— Знаю. Я надзвичайний.
— Так…
— А скільки будинків, дерев і синів вимагають від надзвичайних мужчин? Інші надзвичайні скільки будинків будують? А дерев — цілий ліс? Л синів — арміями? Приклади є?
— Може, пошукати в Інтернеті… — вона безпорадно.
— Інтернет — найбезсистемніша система. Мені більше подобаються книжки…
Ліда вчепилася за останні слова. Як добре, що розмову можна досить легко перевести в інше русло.
— До речі. Я нещодавно читала одну книжку… Уявляєш… Учені ніяк не могли зрозуміти, як древні єгиптяни з багатотонних плит складали велетенські піраміди… Це і тепер, маючи новітні технології, неможливо… Ну, і різні версії були… І що зниклі атланти руку приклали, й інопланетяни…
44 
