42 
— Але якщо мене таки виженуть, — тихенько почав Гаррі, — чи міг би я повернутися сюди й жити в тебе?
Сіріус сумно всміхнувся.
— Побачимо.
— Мене б набагато менше лякало слухання, якби я знав, що не муситиму повертатися до Дурслів, — наполягав Гаррі.
— Мабуть, вони таки справді погані, якщо ти волієш жити тут, — вичавив з себе Сіріус.
— Гей ви, ворушіться, бо скоро вже нічого не залишиться, — покликала їх місіс Візлі.
Сіріус іще раз тяжко зітхнув, понуро зиркнув на гобелен, і разом з Гаррі приєднався до гурту.
Коли по обіді вони виймали все зайве із засклених шафок та шухляд, Гаррі щосили намагався не думати про слухання своєї справи. На щастя, робота вимагала зосередження, бо деякі предмети чомусь ніяк не хотіли покидати вкритих пилюкою поличок. Сіріуса боляче вкусила срібна тютюнниця: за кілька секунд його рука вкрилася гидкою твердою кіркою, ніби він надів жорстку брунатну рукавичку.
— Не хвилюйтеся, — сказав він, зацікавлено оглядаючи руку, а тоді легенько стукнув по ній чарівною паличкою — і шкіра знову стала нормальною. — Мабуть, там був порошок для бородавок.
Він шпурнув тютюнницю в мішок, куди вони складали весь непотріб. За мить Гаррі помітив, як Джордж, ретельно обгорнувши руку ганчіркою, непомітно переклав тютюнницю собі в кишеню, до доксь.
Вони знайшли якийсь гидкуватий срібний інструмент, що нагадував пінцет з багатьма ніжками, і коли Гаррі його підняв, той побіг по руці, мов павук, намагаючись проколоти Гаррі шкіру. Сіріус схопив його і роздушив важкою книгою, що мала назву «Шляхетність природи: чаклунська генеалогія». Була там ще й катеринка: коли її накрутили, вона почала видавати з себе тихеньке зловісне дзенькання, від якого всі враз знесиліли й запозіхали, аж доки Джіні здогадалася защикнути накривку. Був важкий медальйон, який нікому не вдалося відкрити, кілька давніх печаток, а в запорошеній коробочці лежав орден Мерліна першого ступеня, що ним колись нагородили Сіріусового діда за «заслуги перед міністерством».
— За те, що дав їм купу золота, — зневажливо пояснив Сіріус, жбурляючи нагороду в мішок зі сміттям.
Кілька разів у кімнату прокрадався Крічер, намагаючись сховати деякі речі під пов’язкою, що була на його стегнах, і бурмочучи жахливі прокляття тому, хто його на цьому ловив. Коли Сіріус вирвав йому з рук великий золотий перстень з Блеківським гербом, Крічер розридався від безсилої люті й вибіг з кімнати, голосячи й проклинаючи Сіріуса такими словами, що їх Гаррі досі й не чув.
— Це був батьків перстень, — пояснив Сіріус, кидаючи його в мішок. — Крічер не був йому аж так відданий, як матері, проте минулого тижня я застав його за тим, що він обціловував старі батькові штани.
Наступні кілька днів місіс Візлі примушувала їх тяжко працювати. Три дні тривала дезінфекція вітальні. Врешті–решт небажаними там лишилися тільки гобелен з деревом роду Блеків, що чинив шалений спротив спробам віддерти його від стіни, і торохкотливий письмовий стіл. Муді досі не з’являвся, тож ніхто не був певен, що там усередині столу.
З вітальні вони перейшли до їдальні на першому поверсі, де в буфеті на них чигали величезні, завбільшки з тарілку, павуки (Рон поспіхом вибіг з кімнати нібито по чай і не вертався години з півтори). Сіріус безцеремонно вкинув у мішок порцеляновий сервіз з Блеківським гербом і гаслом. Така сама доля спіткала й колекцію фотографій у потьмянілих срібних рамках, зображення на яких пронизливо верещали, коли розбивалося скло, що їх оберігало.
Снейп міг називати їхню роботу «чисткою», але, на думку Гаррі, вони вели справжнісіньку війну з будинком, що затято їм опирався з допомогою і за сприяння Крічера. Ельф–домовик ходив за ними як тінь, бурмочучи щось дедалі образливіше й намагаючись урятувати хоч щось з мішків для сміття. Сіріус не витримав і почав погрожувати йому одягом, але Крічер зміряв його водянистим поглядом і процідив: «Як забажаєте, хазяїне. — А тоді відвернувся й дуже голосно пробурчав: — Але хазяїн не вижене Крічера, бо Крічер знає, що вони затіяли, так, так, хазяїн замислив змову проти Темного Лорда, так, з усіма цими бруднокровцями, зрадниками й виродками…»
Отут уже Сіріус, незважаючи на Герміонин протест, схопив Крічера за його пов’язку і щосили пожбурив з кімнати.
Кілька разів на день у дверях лунав дзвінок, що для Сіріусової матері було сигналом здіймати галас, а для Гаррі з друзями — нагодою підслухати відвідувача, хоч вони й небагато встигали довідатися з тих уривків розмов, що долітали до них, перш ніж місіс Візлі наказувала їм вертатися до роботи. Іноді в дім заскакував Снейп, але, на Гарріне щастя, він жодного разу з ним не зіткнувся. Якось Гаррі помітив професорку Макґонеґел, що мала вкрай чудернацький вигляд у маґлівській сукні й плащі, була заклопотана і теж надовго не затрималася. Та зрідка відвідувачі залишалися, щоб їм допомогти. Якогось пам’ятного вечора, коли виявилося, що в туалеті нагорі зачаївся старий кровожерливий упир, до них приєдналася Тонкс; а Люпин, що мешкав разом з Сіріусом у цьому будинку й покидав його надовго лише для того, щоб виконати таємні завдання Ордену, допоміг полагодити дідів годинник, що виробив погану звичку шпурлятися важкими шурупами. Манданґус трохи поліпшив свою репутацію в очах місіс Візлі: він врятував Рона від нападу старовинних бузкових мантій, що намагалися його задушити, коли Рон витягав їх із шафи.
42 
