Последние отзывы

  275  

— Я вже на три роки старша, ніж був ти, коли змагався з Відомо–Ким за філософський камінь, і саме завдяки мені Мелфой і досі стирчить у кабінеті Амбридж і відбивається від величезних летючих шмарклів…

— Так, але…

— Ми всі разом були в ДА, — тихенько додав Невіл. — Це ж було задумано для боротьби з Відомо–Ким, так? І це для нас перша нагода зробити щось справжнє… Чи то все була звичайна гра?

— Ні… звичайно, не гра… — невпевнено заперечив Гаррі. — Тоді ми з вами, — сказав Невіл. — Ми хочемо допомогти.

— Це правда, — радісно всміхнулася Луна.

Гаррі перехопив Ронів погляд. Він знав, що Рон думає точнісінько те ж саме — якщо вибирати когось із членів ДА для порятунку Сіріуса, то Джіні, Невіла й Луну вони не вибрали б ніколи.

— Це не має ніякого значення, — процідив крізь зуби Гаррі, — бо ми все одно не знаємо, як туди потрапити.

— А я думала, що ми це вже вирішили, — здивувалася Луна. — Ми ж летимо!

— Слухай, — ледве стримував роздратування Рон, — можливо, ти й умієш літати без мітли, але ми крила собі не відростимо…

— Літають не тільки на мітлі, — незворушно заперечила Луна.

— Що, полетимо на спині того задриганого хрипача, чи як там його? — скривився Рон.

— Зім’яторогий хропач не літає, — відповіла Луна з погордою, — а ось вони літають, і до того ж, казав Геґрід, дуже легко знаходять дорогу туди, куди прагнуть потрапити їхні вершники.

Гаррі миттю озирнувся. Між деревами стояли, моторошно поблискуючи очима, два тестрали. Здавалося, вони розуміють кожнісіньке слово їхньої розмови.

— Справді! — прошепотів він, підходячи до них. Тестрали кивали своїми рептилячими головами, відкидаючи назад довгі чорні гриви, і Гаррі хвацько поплескав блискучу шию найближчого з них. Невже він колись вважав, що вони бридкі?

— Це ті ненормальні коні? — непевно запитав Рон, дивлячись кудись убік від тестрала, якого погладжував Гаррі. — Ті, яких не видно, доки не бачив чиєїсь смерті?

— Так, — підтвердив Гаррі.

— І скільки їх?

— Лише двоє.

— А нам треба трьох, — приголомшено, але рішуче сказала Герміона.

— Чотирьох, Герміоно, — насупилася Джіні.

— Здається, нас тут шестеро, — спокійно полічила всіх Луна.

— Не мели дурниць, ми не всі летимо! — розсердився Гаррі. — Послухайте, ви… — показав він на Невіла, Джіні й Луну, — ви тут ні до чого, вам не…

Ті бурхливо запротестували. Шрам заболів ще дужче. Не можна було гаяти жодної миті. Часу на суперечки не було.

— Добре, як собі хочете, — кинув він, — але якщо ми не знайдемо ще тестралів, ви все одно не зможете…

— Ой, та вони ще прийдуть, — впевнено сказала Джіні, дивлячись, як і Рон, у зовсім протилежний бік і, очевидно, вважаючи, що дивиться саме на коней.

— Чого ти так гадаєш?

— Може, це для вас новина, але ви з Герміоною заляпані кров’ю, — незворушно пояснила Джіні, — а ми знаємо, що Геґрід заманює тестралів сирим м’ясом. Саме тому, мабуть, і ці тут з’явилися.

Тієї миті Гаррі відчув, як його щось легенько смикнуло за мантію, і побачив, що тестрал облизує його вогкий від Ґропової крові рукав.

— Ну що ж, — сказав Гаррі, а в голові його сяйнула цікава думка, — ми з Роном вилітаємо на цих двох, а Герміона побуде з вами, щоб заманити інших тестралів…

— Я тут не залишуся! — розсердилася Герміона.

— То й не треба, — усміхнулася Луна. — Дивіться, їх уже більше… мабуть, запах від вас таки нічогенький…

Гаррі обернувся. Між деревами, притискаючи до боків великі шкірясті крила й світячи в темряві очима, до них продиралося ще шестеро–семеро тестралів. І що було робити?

— Гаразд, — сердито буркнув він, — тоді — на коні.

Розділ тридцять четвертий

ВІДДІЛ ТАЄМНИЦЬ

Гаррі міцно вхопився за гриву найближчого тестрала, поставив ногу на пеньок і незграбно виліз на шовковисту кінську спину. Тестрал не пручався, тільки крутив головою, шкірив ікла і намагався ще раз лизнути мантію.

Щоб почуватися безпечніше, Гаррі притиснувся колінами там, де крила з’єднувалися з тілом, і озирнувся. Невіл тим часом перехилився через спину іншого тестрала й намагався тепер закинути на нього свою коротку ногу. Луна всілася на свого коня боком і буденно розправляла мантію, ніби їздила так щодня. А Рон, Герміона й Джіні завмерли з роззявленими ротами й витріщеними очима.

— Що таке? — запитав Гаррі.

  275