212 
Кажучи «вони», він мав на увазі Дамблдора. Повернувся до Рона спиною і за якийсь час почув, як зарипів Ронів матрац, коли той теж ліг у ліжко. Шрам почав нестерпно пекти. Він прикусив зубами подушку, щоб не стогнати. Знав, що десь там зараз карають Ейвері.
* * *
Вранці Гаррі й Рон ледве дочекалися перерви, щоб розповісти Герміоні, що сталося. Хотіли мати абсолютну певність, що їх ніхто не підслухає. Коли усамітнилися у звичному своєму кутку на холодному й вітряному подвір’ї, Гаррі переказав їй у найменших подробицях усе, що запам’ятав зі свого сну. Коли закінчив, вона якийсь час мовчала, і лише пильно й напружено розглядала Фреда з Джорджем, які були без голів і продавали з–під поли на протилежному боці подвір’я чарівні капелюхи.
— То он чого його вбили, — неголосно сказала вона, відводячи нарешті очі від Фреда й Джорджа. — Коли Боуд намагався викрасти ту зброю, з ним сталося щось незрозуміле. Мабуть, вона сама або все, що її оточує, зачакловані захисними чарами, щоб ніхто не міг до неї доторкнутися. Ось чому він лежав у лікарні Святого Мунґо, щось сталося з його головою, і він не міг розмовляти. Але пам’ятаєте, що нам сказала цілителька? Боуд почав одужувати. А це для них був би завеликий ризик. Тобто, коли він торкнувся до зброї, то отримав такий шок, що той міг послабити дію «Імперіуса». А якби до Боуда повернувся дар мови, він міг розповісти, що з ним було. Тоді б усі довідались, що його посилали викрадати зброю. Авжеж, Луціус Мелфой легко міг його зачаклувати. Він же постійно стирчить у міністерстві.
— Він там тинявся навіть тоді, як було слухання моєї справи, — підтвердив Гаррі. — Був… стривайте… — згадав він. — Він того дня був у коридорі, що веде до відділу таємниць! Твій тато казав, що він, можливо, хоче винюхати, як пройшло слухання. А що, як…
— Стержис! — приголомшено вигукнула Герміона.
— Що? — отетерів Рон.
— Стержис Подмор… — ледь чутно сказала Герміона, — був заарештований за намагання пройти у двері! Луціус Мелфой міг зачаклувати і його! Мабуть, він це зробив у той день, коли ти, Гаррі, його там бачив. Стержис мав Дикозорів плащ–невидимку, так? А що, як він стояв на чатах біля дверей, невидимий, і Мелфой почув, як він поворухнувся… або здогадався, що там хтось стоїть… або просто виконав закляття «Імперіус» на той випадок, якщо там є вартовий? І ось, коли Стержис мав наступну нагоду… можливо, коли знову настала його черга вартувати… він спробував проникнути у відділ, щоб викрасти зброю для Волдеморта… Роне, та заспокойся… Але його впіймали й запроторили в Азкабан… Вона глянула на Гаррі.
— А тепер Руквуд сказав Волдемортові, як добратися до зброї?
— Я не чув усієї розмови, але так воно звучало, — відповів Гаррі. — Руквуд там працював… а може, Волдеморт доручить це зробити самому Руквуду?
Герміона кивнула, хоч думала явно про своє. А тоді зненацька сказала: — Гаррі, але ж ти не повинен був усе це бачити.
— Що? — розгубився він з несподіванки.
— Ти мав би вже навчитися не допускати у свій мозок таких видив, — суворо зауважила Герміона.
— Та я знаю, — погодився Гаррі. — Але…
— Думаю, треба забути все, що ти бачив, — рішуче сказала Герміона. — І ти тепер повинен значно старанніше опановувати блокологію.
Гаррі так на неї розсердився, що не розмовляв аж до вечора, який виявився доволі неприємним. Учні або обговорювали в коридорах втечу смертежерів, або ж висміювали жахливу гру ґрифіндорців проти Гафелпафу. Слизеринці так голосно й безперервно виспівували «Візлі — наш король», що роздратований Філч урешті–решт заборонив будь–які співи в коридорах.
Наступні дні були не кращі. Гаррі отримав ще дві оцінки «Ж» за настійки, він і далі сидів мов на голках, не знаючи, чи виженуть з роботи Геґріда, а ще ніяк не міг забути сон, у якому був Волдемортом, хоч і не говорив більше на цю тему з Роном і Герміоною, бо не хотів чути від неї чергових дорікань. Йому дуже хотілося обговорити сон з Сіріусом, але про це годі було й думати, тож він намагався заштовхати згадку про сон у якнайдальший закуток мозку. Та, на жаль, навіть якнайдальші закутки не були вже такі безпечні, як раніше.
— Уставай, Поттере.
Минуло вже кілька тижнів після сну про Руквуда, а Гаррі й досі опритомнював навколішки у Снейповім кабінеті, намагаючись очистити голову від усього зайвого. Щойно його знову змусили відтворити потік найдавніших спогадів, про існування яких він і не здогадувався. Переважно вони були пов’язані з приниженнями, яких він зазнавав від Дадлі та його зграї ще в початковій школі.
212 
