124 
Гаррі почало кидати в жар, і він боявся глянути на Чо навіть краєм ока.
— А коли ми були в першому класі, — повідомив Невіл, — він урятував філологічний камінь…
— Філософський, — прошипіла Герміона.
— Ну, так, цей камінь… від Відомо–Кого, — завершив речення Невіл.
Очі в Анни Ебот спали круглі, мов ґалеони.
— І це ще не згадуючи, — додала Чо (Гаррі глянув на неї побачив, що вона йому всміхається, і його серце ледь не вистрибнуло з грудей), — усіх тих завдань, що він виконав на Тричаклунському турнірі… подолав драконів, водяників і так далі…
За столом схвально загомоніли. У Гаррі всередині все приємно стислося. Він намагався не мати самовдоволеного вигляду. Після похвали Чо набагато важче було вимовити те, що він присягся їм сказати.
— Послухайте, — почав він, і всі негайно замовкли. — я… я не хочу здатися надто скромним чи як, але… мені при цьому серйозно допомагали…
— Але не з драконами, — відразу втрутився Майкл Корнер. — То був крутий політ..
— Та ну… — пробелькотів Гаррі, знаючи, що з цим важко було б не погодитися.
— А цього літа тобі ніхто не допомагав здихатися дементорів. — додала Сьюзен Боунз.
— Це так, — знову погодився Гаррі. — ну що ж, дещо мені вдалося без жодної допомоги, але…
— Ти що, хочеш викрутитися й нічого не показати? — здивувався Захаріас Сміт.
— Послухай, — втрутився Рон. перш ніж Гаррі встиг заговорити. — може б ти заткнувся?
Мабуть, Рона зачепило за живе слово «викрутитися», бо він тепер пожирав Захаріаса такими очима, ніби хотів його добряче віддухопелити.
Захаріас почервонів і почав виправдовуватись:
— Ми прийшли чогось від нього навчитися, а він тепер каже, що нічого не може.
— Він такого не казав, — гримнув Фред.
— Може, тобі прочистити вуха? — поцікавився Джордж, витягаючи з пакета з емблемою крамнички «Зонко» якусь довжелезну металеву штуку загрозливого вигляду.
— Або якусь іншу частину тіла. Нам однаково, куди її застромити, — додав Фред.
— Ідемо далі, — поквапилася розрядити обстановку Герміона, — то ми погоджуємося брати в Гаррі уроки?
Усі схвально загомоніли. Захаріас склав на грудях руки Й нічого не сказав, мабуть, тому, що не відводив очей від інструмента у Фредових руках.
— Добре, — з полегшенням зітхнула Герміона. — Тоді наступне запитання: як часто ми будемо збиратися. Думаю, треба не рідше одного разу на тиждень…
— Стривай, — втрутилася Анжеліна, — ще ж треба узгодити, щоб не збігалося з нашими тренуваннями.
— Так, — погодилася Чо, — і з нашими теж.
— І з нашими, — додав Захаріас Сміт.
— Думаю, ми зможемо домовитися про вечір, який влаштує всіх, — нетерпляче сказала Герміона, — але зрозумійте, як це важливо! Ми навчимося захищатися від В–волде–мортових смертежерів…
— Добре сказано! — бовкнув Ерні Макмілан, від якого Гаррі вже давно сподівався щось почути. — Я особисто вважаю, що це дуже важливо, мабуть, найважливіше за все, що ми цього року будемо робити, навіть за майбутні СОВи!
Він обвів усіх очікувальним поглядом, наче сподівався, що хтось вигукне: «Та що ти таке верзеш!». Але ніхто не озвався, тож він провадив далі:
— Я особисто не розумію, чому міністерство нав’язало нам таку недолугу вчительку в такий вирішальний час. Там, очевидно, заперечують сам факт повернення Відомо–Кого, але навіщо призначати вчительку, яка активно перешкоджає нам виконувати захисні закляття?
— На нашу думку, Амбридж не хоче, щоб ми вивчали на практиці захист від темних мистецтв, — сказала Герміона, — бо має якусь… якусь божевільну манію — начебто Дамблдор створює з учнів таку собі приватну армію. Вона вважає, що він налаштовує нас проти міністерства.
Ця новина приголомшила майже всіх, окрім Луни Лавґуд.
— Бо в цьому є сенс, — мовила вона. — Зрештою, має ж Корнеліус Фадж свою приватну армію.
— Що? — розгублено перепитав Гаррі, якого просто ошелешила така інформація. — Так, він має армію геліопатів, — урочисто сказала Луна.
— Нічого він не має, — заперечила Герміона.
— Ні, має, — сказала Луна.
— А що це за геліопати? — здивувався Невіл.
— Це духи вогню, — пояснила Луна і вирячила очі так, що стала ще божевільніша на вигляд, ніж була, — такі височенні полум’яні істоти, що мчать по землі, спалюючи все перед собою…
— Їх не існує, Невіле, — скептично додала Герміона.
124 
