117 
— Якщо брати загалом, — звернулася професорка Амбридж до професорки Граблі–Планки після довгого розпитування Діна Томаса, — то як ви, тимчасовий член учительського колективу… можна сказати, об’єктивний спостерігач… як ви оцінюєте Гоґвортс? Чи ви отримуєте достатню підтримку від шкільного керівництва?
— О, так, Дамблдор просто чудовий, — гаряче підтвердила професорка Граблі–Планка. — Мені тут усе подобається, я дуже задоволена.
Амбридж недовірливо, але чемно шкрябнула щось у нотатнику й розпитувала далі: — А що ви плануєте вивчати цього року… звісно, якщо не повернеться професор Геґрід?
— Я ознайомлю учнів з істотами, про яких найчастіше розпитують на іспитах для отримання СОВ, — пояснила професорка Граблі–Планка. — Уже не так багато й залишилося … вони проходили єдинорогів та ніфлерів, тож ми вивчимо порлоків та кнізлів, навчимося відрізняти крупів від кнарлів і так далі…
— Видно, що ви знаєте свою роботу, — сказала професорка Амбридж і відверто позначила щось у нотатнику великою галочкою. Гаррі не сподобалось, що вона наголосила на слові «ви», і ще менше сподобалося, коли вона звернулася до Ґойла. — Я чула, що на цих уроках учні зазнавали травм?
Ґойл дурнувато загигогів. Йому на поміч миттю прийшов Мелфой.
— Це було зі мною, — сказав він. — Мене поранив гіпогриф.
— Гіпогриф? — перепитала професорка Амбридж і заграмузляла в нотатнику мов скажена.
— Бо він, бовдур, не слухав, що йому казав Геґрід, — сердито втрутився Гаррі.
Рон і Герміона аж застогнали. Професорка Амбридж повільно повернула голову до Гаррі.
— Покарання ще на один вечір. — м’яко сказала вона. — Дуже вам дякую, пані професорко. Думаю, це все, що мені було потрібно. Результати інспектування ви отримаєте впродовж десяти днів.
— Як добре, — зраділа Граблі–Планка, а професорка Амбридж потюпала галявиною до замку.
* * *
Була майже північ, коли Гаррі вийшов з кабінету Амбридж. Рука його стікала кров’ю, закривавлюючи хустинку, якою він її обмотав. Гаррі думав, що у вітальні буде вже порожньо, однак його там чекали Рон та Герміона. Гаррі зрадів, коли їх побачив, тим паче, що Герміона була налаштована скоріше співчутливо, ніж критично.
— На, — вона підсунула до нього мисочку з жовтою рідиною, — вмочи туди руку. Це проціджений відвар маринованих муртлапових щупальців. Має допомогти.
Гаррі занурив у мисочку закривавлену й затерплу від болю руку і відчув блаженну полегкість. Криволапик, муркочучи, потерся об його ноги, вистрибнув йому на коліна і там умостився.
— Дякую, — почухав він Криволапика лівою рукою.
— Я вважаю, що ти повинен поскаржитися, — тихенько порадив Рон.
— Ні, — категорично заперечив Гаррі.
— Макґонеґелка здуріла б, якби довідалася…
— Мабуть, що так, — похмуро погодився Гаррі. — Як гадаєш, скільки мине часу, поки Амбридж пропхне нову постанову про те, що кожного, хто поскаржиться на Верховного інквізитора, треба негайно звільняти з роботи?
Рон уже й рота розкрив, щоб заперечити, та нічого не придумав, тож за якусь мить знову закрив.
— Це жахлива жінка, — тихенько сказала Герміона. — Жахлива. Знаєш, я щойно казала Ронові, перед тим, як ти зайшов… ми повинні з нею щось зробити.
— Я запропонував отруїти, — понуро бовкнув Рон.
— Ні… я мала на увазі якось це пов’язати з тим, що вона погано викладає предмет, адже ми від неї ніякого захисту не навчимося, — сказала Герміона.
— І що ж ми зробимо? — позіхнув Рон. — Уже пізно. Вона отримала посаду і залишиться тут. Фадж постарається.
— Знаєте, я сьогодні думала… — Герміона боязко глянула на Гаррі, а тоді продовжила: — Я подумала, що… можливо, настав час, коли ми повинні… зробити це самі.
— Що самі? — підозріло перепитав Гаррі, все ще не виймаючи руку з відвару муртлапових щупальців.
— Ми самі повинні вивчити захист від темних мистецтв, — сказала Герміона.
— Перестань. — застогнав Рон. — Ти хочеш нас завалити ще й цим? Невже ти не розумієш, що ми з Гаррі знову відстаємо з домашньою роботою, а другий тиждень лише почався?
— Але це важливіше за домашні завдання! — не вгавала Герміона.
Гаррі й Рон витріщилися на неї.
— Я думав, що в цілому всесвіті немає нічого важливішого за домашні завдання! — здивувався Рон.
— Не мели дурниць. Авжеж є, — заперечила Герміона, а Гаррі з лихим передчуттям побачив, що її обличчя раптом спалахнуло тим завзяттям, на яке її зазвичай надихала ССЕЧА. — Нам треба приготуватися, як правильно казав Гаррі, до того, що на нас чекає. Ми повинні вміти себе захистити. Якщо ми за цілий рік нічого не навчимося…
117 
