106 
Цього разу не минуло й трьох хвилин, як знову пролунав Анжелінин свисток. Гаррі, який щойно помітив снича біля протилежних воріт, невдоволено пригальмував.
— Що тепер? — нетерпляче спитав він у Алісії, що була найближче від нього.
— Кеті, — коротко пояснила вона.
Гаррі озирнувся й побачив Анжеліну, Фреда та Джорджа, які щодуху летіли до Кеті. Гаррі з Алісією теж помчали туди. Анжеліна встигла зупинити тренування вчасно, бо Кеті була вже біла, мов крейда, і вся закривавлена.
— Їй негайно треба до лікарні, — сказала Анжеліна.
— Ми її відведемо, — пообіцяв Фред. — Вона… е–е… мабуть, помилково проковтнула пампушечку–зносаюшечку…
— Немає сенсу продовжувати гру без відбивачів та загонички, — розчаровано сказала Анжеліна, коли Фред із Джорджем полетіли до замку, підтримуючи Кеті попід руки. — Йдемо переодягатися.
Слизеринці й далі виспівували їм у спини, аж доки вони зайшли в роздягальню.
— Як тренування? — доволі прохолодно поцікавилася Герміона, коли за якісь півгодини Гаррі й Рон пролізли крізь отвір за портретом до ґрифіндорської вітальні.
— Було… — почав Гаррі.
— Паскудно, — глухим голосом закінчив Рон, падаючи в крісло біля Герміони. Та поглянула на Рона і, здається, трошки відтанула.
— Це ж лише перше твоє тренування, — заспокоїла вона, — має минути якийсь час…
— А хто сказав, що було паскудно через мене? — огризнувся Рон.
— Ніхто, — приголомшено відповіла Герміона, — я думала…
— Думала, що я ні до чого не здатний?
— Ні, що ти, не думала! Це ж ти сказав, що було паскудно, то я й…
— Мушу братися за домашні завдання, — сердито буркнув Рон і почовгав до хлопчачих спалень. Герміона глянула на Гаррі.
— Він грав паскудно?
— Ні, — підтримав друга Гаррі. Герміона здивовано підняла брови.
— Хоч, мабуть, міг би зіграти й краще, — проказав Гаррі, — але це було тільки перше тренування, ти ж сама сказала…
Ані Гаррі, ні Рон того вечора не просунулися далеко з виконанням домашніх завдань. Гаррі розумів, що Рон переживає через свою погану гру на тренуванні, але він і сам ніяк не міг викинути з голови слова «Ґрифіндор — параша».
Цілісіньку неділю вони просиділи у вітальні, зарившись з головою в підручники, а кімната навколо них то повнилася учнями, то знову порожніла. Був гарний, ясний день, і майже всі ґрифіндорці були надворі, радіючи, може, й останньому цього року теплому сонечку. Не встигло стемніти, а Гаррі вже почувався так, ніби з його мізків зробили відбивну.
— Знаєш, мабуть, варто виконувати домашні завдання протягом тижня, — пробурмотів він Ронові, коли вони нарешті відклали довжелезний макґонеґелівський реферат про закляття «Інаніматус конжурус» і приречено взялися за не менш довгий і складний реферат для професорки Сіністри про численні супутники Юпітера.
— Так, — погодився Рон, тручи почервонілі очі і жбурляючи в камін уже п’ятий зіпсований аркуш пергаменту. Слухай… а може, Герміона нам дозволить глянути одним оком на свій реферат?
Гаррі подивився на неї. Вона сиділа з Криволапиком на колінах і весело щебетала з Джіні, поблискуючи шпицями, якими в’язала безформні шкарпетки для ельфів.
— Ні, — зітхнув він, — ти ж сам знаєш, що не дозволить. Вони продовжували працювати, а небо за вікнами дедалі темніло. Учні знову поволі розходилися з вітальні. О пів на дванадцяту до них підійшла, позіхаючи, Герміона.
— Вже закінчуєте?
— Ні, — буркнув Рон.
— Найбільший супутник Юпітера — Ґанімед, а не Каллісто, — тицьнула вона пальцем у рядок Ройового реферату, — а вулкани має Іо.
— Дякую, — огризнувся Рон, закреслюючи помилки.
— Вибач, я лише…
— Якщо ти прийшла тільки критикувати…
— Роне…
— Герміоно, мені нема коли вислуховувати проповіді. Мені це вже отут сидить…
— Та ні… дивися!
Герміона показувала на найближче вікно. Гаррі й Рон поглянули туди. На підвіконні сиділа симпатична сова–сипуха і зирила на Рона.
— Чи це не Гермеса? — здивовано вигукнула Герміона. — А й справді! Вона! — ледь чутно сказав Рон, кинув перо й зірвався на ноги. — Чого це Персі до мене написав?
Він підійшов до вікна й відчинив його. Гермеса залетіла в кімнату, сіла на Ронів реферат і простягла лапку, до якої був прив’язаний лист. Рон забрав листа, і сова миттю полетіла, залишивши на Роновім малюнку супутника Іо чорнильні сліди лап.
106 
