125 
— Тільки–но Макнейр повернеться сюди з дементорами. Ця Блекова афера зганьбила нас усіх. Ви не уявляєте, як я чекаю, коли нарешті зможу повідомити «Щоденному віщунові», що ми його таки піймали… Гадаю, Снейпе, вони захочуть узяти в тебе інтерв’ю… А коли юний Гаррі отямиться, я впевнений, що він захоче розповісти «Віщунові», як ви його врятували…
Гаррі зціпив зуби. Перед ним промайнула Снейпова самовдоволена посмішка, коли вони з Фаджем проминали їхню схованку. Кроки затихли вдалині, і Гаррі з Герміоною, перечекавши кілька секунд, побігли в протилежний бік. Одні сходи, другі, далі коридором… і тут попереду почулося гиготіння.
— Це Півз! — пробурчав Гаррі, хапаючи Герміону за руку. — Сюди!..
Вони ледве встигли заскочити до порожнього класу. Півз мав чудовий настрій: він стрибав по коридору і аж заходився з реготу.
— Ох, яка це потвора, — Герміона приклала вухо до дверей. — Можу закластися: він радіє, що дементори готуються до розправи над Сіріусом… — Вона зиркнула на годинник. — Гаррі, три хвилини!
Коли зловтішний Півзів регіт стих удалині, вони обережно вийшли з класу і знову побігли.
— Герміоно… а що… якщо ми не встигнемо вернутися… і Дамблдор замкне двері? — захекано спитав Гаррі.
— Не хочу про це й думати! — простогнала Герміона, знову зиркаючи на годинник. — Одна хвилина!
Вони добігли до кінця коридору, що вів до входу в шкільну лікарню.
— Гаррі… я чую Дамблдора, — ледве зводила дух Герміона. — Швидше!
Вони скрадалися коридором. Відчинилися двері, в яких виднілася Дамблдорова спина.
— Я замкну вас тут. — Він глянув на годинник. — Зараз… за п’ять хвилин північ. Міс Ґрейнджер, вам вистачить трьох обертів. Хай вам щастить.
Дамблдор вийшов з кімнати, зачинив двері і витяг чарівну паличку, щоб магічно їх замкнути. Нажахані Гаррі й Герміона панічно кинулися до нього. Дамблдор глянув на них, і під його довгими сріблястими вусами сяйнула широка усмішка.
— Ну? — спитав він тихо.
— Ми все встигли! — видихнув Гаррі. — Сіріус полетів на Бакбику…
Дамблдор і далі сяяв усмішкою.
— Чудово. Я гадаю… — він уважно прислухався, чи не долинають з палати якісь звуки. — Гадаю, що ви вже пішли… Заходьте… я вас там замкну…
Гаррі й Герміона прослизнули в палату. Там не було нікого, крім Рона, що й досі нерухомо лежав на останньому ліжку. За їхніми спинами клацнув замок, Гаррі з Герміоною вляглися в постелі, і Герміона знову заховала часоворот під мантію. Наступної миті мадам Помфрі вийшла зі свого кабінету.
— Що, директор уже пішов? Може, мені нарешті дозволять зайнятися своїми пацієнтами?
Вона була в кепському гуморі. Гаррі й Герміона без зайвих слів почали приймати свої дози шоколаду. Мадам Помфрі стояла над ними й пильнувала, щоб вони все доїли. Та Гаррі насилу ковтав. Вони з Герміоною, прислухаючись, чекали, а їхні нерви були на межі зриву.. І ось, коли вони взялися до четвертого шматочка, згори почулися розлючені верески…
— Що там таке? — стурбувалася мадам Помфрі.
Розгнівані голоси звучали дедалі гучніше. Мадам Помфрі глянула на двері.
— Ну, що це таке… вони ж усіх побудять!
Гаррі намагався розчути слова. Голоси наближалися.
— Він, мабуть, розчинився, Северусе. Треба було з ним когось залишити. Коли про це довідаються…
— НІДЕ ВІН НЕ РОЗЧИНИВСЯ! — заревів Снейп, що був уже зовсім близько. — У СТІНАХ НАШОГО ЗАМКУ НЕ МОЖНА РОЗЧИНИТИСЯ! У ЦІЙ… АФЕРІ… ЗАМІШАНИЙ… ПОТТЕР!
— Северусе, будь розважливий… Гаррі ж був замкнений…
БУХ! — Лікарняні двері з гуркотом розчинилися.
У палату ввірвалися Фадж, Снейп і Дамблдор. Лише Дамблдор здавався спокійним. Ба навіть явно собою вдоволеним. Фадж був сердитий, а от Снейп відверто лютував.
— РОЗПОВІДАЙ, ПОТТЕРЕ! — зарепетував він. — ЩО ЦЕ ТИ НАКОЇВ?
— Пане професоре! — крикнула мадам Помфрі. — Вгамуйтеся!
— Послухай, Снейпе… будь розважливим, — втрутився Фадж. — Ці двері були замкнені, ми самі це щойно бачили…
— ЦЕ ВОНИ ДОПОМОГЛИ ЙОМУ ВТЕКТИ, Я ЗНАЮ! — волав Снейп, тицяючи на Гаррі й Герміону. Обличчя йому перекосилося, а з рота бризкала слина.
— Заспокойся, голубчику! — гаркнув Фадж. — Ти верзеш казна–що!
— ВИ НЕ ЗНАЄТЕ ПОТТЕРА! — верещав Снейп. — ЦЕ ВІН ЗРОБИВ!.. Я ЗНАЮ, ЩО ЦЕ ВІН!..
— Годі вже, Северусе, — спокійно мовив Дамблдор. — Подумай, що кажеш. Десять хвилин тому я сам зачинив ці двері. Мадам Помфрі, чи ці учні вставали з ліжка?
125 
