ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Лицо в темноте

Тяжелый, но хороший роман Есть любовь и сильная, но любителей клубнички ждет разочарование >>>>>

Выбор

Интересная книжка, действительно заставляет задуматься о выборе >>>>>

Список жертв

Хороший роман >>>>>

Прекрасная лгунья

Бред полнейший. Я почитала кучу романов, но такой бред встречала крайне редко >>>>>




  172  

Підстеріг цього кота громадянин у ту мить, коли тварина злодійкувато (що ж вдієш, коли у котів злодійкуваті манери? Це не від того, що вони зіпсуті, а від того, що вони бояться, щоб будь-хто з істот дужчих за них, — собаки або люди, — не заподіяли їм якої шкоди чи кривди. І те й інше вчинити дуже неважко, але честі в цьому, запевняю, немає жодної. Так, немає жодної!), отож тварина злодійкувато намірялася дременути за чимось у лопухи.

Навалившись на кота і зриваючи з шиї краватку, щоб в’язати його, громадянин їдуче та погрозливо варнякав:

— Ага! Отож тепер до нас, у Армавір, завітали, добродію гіпнотизере? Ну, тут вас не перелякалися. Та ви не прикидайтеся німим! Нам уже зрозуміло, що ви за один!

Вів кота в міліцію громадянин, тягнучи бідне звіря за передні лапи, скручені зеленою краваткою та змушуючи його легкими стусанами йти неодмінно на задніх лапах.

— Ви, — кричав громадянин, супроводжуваний галасливою юрбою хлопчаків, — кидайте, кидайте дурня клеїти! Це вам не допоможе! Прошу йти, як усі ходять!

Чорний кіт тільки закочував мученицькі очі. Позбавлений природою мови, він ні в чому не міг оправдатися. Порятунком своїм бідне звіря зобов’язане насамперед міліції, а ще своїй господині, шанованій старій удові. Щойно кіт був приставлений у відділок, як там упевнилися, що від громадянина вельми виразно тхне спиртом, через що його свідчення відразу піддали сумнівам. А тим часом удова, дізнавшись від сусідів, що кота схопили, кинулася бігцем у відділок і поспіла вчасно. Вона якнайкраще схарактеризувала кота, пояснила, що знає його п’ять років відтоді, як він був котеням, поручається за нього, як за саму себе, довела, що він ні до чого поганого не причетний і ніколи не їздив у Москву. Як народився він у Армавірі, так у ньому і виріс і вивчився ловити мишей.

Кіт був розв’язаний і повернутий власниці, наковтавшись, правда, лиха, взнавши на практиці, що таке помилка та наклеп.

Окрім котів, певні незначні неприємності спостигли декого з людей. Сталося кілька арештів. Серед інших затриманими на нетривалий час опинилися: в Ленінграді — громадяни Вольман і Вольпер, у Саратові, Києві, Харкові — троє Володіних, у Казані — Волох, а в Пензі — вже цілком невідомо чому — кандидат хімічних наук Ветчинкевич. Щоправда, цей був височенний на зріст, дуже смаглявий брюнет.

Вклепалися в різних містах, крім того, дев’ять Корові-них, чотири Коровкіни і двоє Караваєвих.

Одного громадянина зняли з севастопольського потяга зв’язаним на станції Бєлгород. Громадянин цей надумав розважати пасажирів, котрі товаришили йому в дорозі, картярськими фокусами.

У Ярославлі, саме в обідню пору, в ресторан заявився громадянин з примусом у руках, котрого він щойно забрав з ремонту. Двоє швейцарів, лише забачивши його, кинули свої місця в роздягальні й повтікали, а за ними дали драла з ресторану всі відвідувачі й обслуга. При цьому в касирки невідомо яким робом пропав увесь виторг.

Було ще багато чого, всього не згадати. Був великий розбрід у головах.

Ще і ще раз необхідно віддати належне слідству. Все було зроблено не лише для того, щоб упіймати злочинців, але й для того, щоб пояснити все те, що вони накоїли. І все це було пояснено, і пояснення ці не можна визнати і слушними і неспростовними.

Представники слідства й досвідчені психіатри з’ясували, що члени злочинної зграї або, можливо, один із них (більшою мірою підозра падала в цьому на Коров’єва), були нечувані за силою гіпнотизери, які спроможні показувати себе не на тому місці, де вони насправді перебувають, а на позиціях уявних, зсунутих. Окрім цього, вони вільно навіювали тим, хто стикався з ними, що певні речі або люди перебувають там, де насправді їх не було, і навпаки, видаляли з поля зору ті речі й тих людей, які дійсно перебували в тому полі зору.

У світлі таких пояснень усе доостанку ставало зрозумілим, і навіть найбільш хвилююча для громадян, здавалося, незбагненна, невразливість кота, якого при спробі схопити обстріляли в квартирі № 50.

Ніякого кота на люстрі, натурально, не було, ніхто і не думав відстрілюватися, стріляли по порожньому місцю, в той час як Коров’єв, навіявши, що кіт чинить неподобства на люстрі, міг вільно стояти за спиною тих, хто стріляв, блазнювати і втішатися своєю величезною, але злочинно використаною здатністю навіювати. Він же, безперечно, і підпалив квартиру, розливши бензин.

Нікуди в Ялту, певно, Стьопа Лиходєєв не літав (така річ не до снаги навіть Коров’єву) і телеграм звідти не надсилав. Після того як він знепритомнів у ювеліршиній квартирі, наляканий фокусом Коров’єва, який показав йому кота з маринованим грибом на виделці, він пролежав безпам’ятним до тієї пори, поки Коров’єв, глузуючи з нього, не насадив йому на голову повстяного капелюха і не скерував його на московський аеродром, навіявши попередньо представникам кримінального розшуку, які зустрічали Стьопу, що той висідає з севастопольського аероплана. Правда, кримінальний розшук Ялти твердив, що він мав гостем босого Стьопу і телеграми щодо нього надсилав у Москву, але жодної копії цих телеграм у справах, як не шукали, не виявили, з чого виснували невеселий, але цілком неспростовний факт, що гіпнотизерська банда володіє силою гіпнотизувати на величезних відстанях, і не лише окремих осіб, а й цілі групи їх. За таких умов злочинці могли збити з плигу людей з найстійкішою психічною організацією.

  172