5 
Прибігши туди, кожен міг довідатись про причину переполоху.
Юнак… А втім, намалюємо кількома штрихами його портрет. Уявіть собі Дон Кіхота[17] вісімнадцяти років, Дон Кіхота без панцира, кольчуги й наколінників, Дон Кіхота в шерстяному камзолі, синій колір якого набрав непевного — середнього між кольором винного осаду й небесної блакиті — відтінку. Обличчя — видовжене й засмагле; гострі вилиці — ознака хитрості; надмірно розвинені м'язи на щелепах — прикмета, за якою відразу й безпомилково можна впізнати гасконця[18], навіть коли він без берета, — а наш юнак мав на голові берет, ще й з поганеньким пером. Очі в молодика були розумні й відверті; ніс із горбинкою, тонкий і гарно окреслений. На зріст він був надто високий для юнака і надто малий для дорослого чоловіка, тож недосвідчена людина могла б сказати, що це фермерський син подався в мандри, якби на ньому не було почепленої на шкіряній перев'язі через плече довгої шпаги, що хльоскала його по ногах, коли він ходив, і стукала по кошлатій шерсті коня, коли він сидів верхи.
Бо наш подорожній їхав на коні, і цей кінь був такий незвичайний, що мимоволі привертав до себе увагу. То була беарнська[19] верхова конячина віком років дванадцяти, а то й чотирнадцяти, жовтої масті, з облізлим хвостом і рубцями на бабках. Вона, дарма що чвалала, понуривши морду нижче колін, так що вершникові марно було натягувати вудила, — ще вільно долала вісім льє[20] за день. На нещастя, ці добрі якості шкапини були так приховані за її химерною мастю та дивною ходою, що на ті часи, коли всяк добре знався на конях, поява її в Менгу, куди вона ступила чверть години тому через Божансійські ворота, викликала справжню сенсацію, яка кинула тінь і на вершника.
І ця сенсація була тим прикріша для юного Д'Артаньяна (так звали молодого Дон Кіхота на його новоявленому Россинанті[21]), що й сам юнак, хоч як вправно тримався в сідлі, не гірше за інших розумів, наскільки він смішний на своєму коні. Недарма наш герой так тяжко зітхнув, приймаючи від пана Д'Артаньяна-батька його подарунок. Молодий Д'Артаньян добре знав, що красна ціна його конячині — двадцять ліврів[22]; але слова, якими батько супроводив цей подарунок, ціни не мали.
— Сину мій! — сказав гасконський дворянин тією чистою беарнською говіркою, якої Генріх IV[23] так ніколи й не міг позбутися. — Сину мій, цей кінь народився в господі вашого батька майже тринадцять років тому і весь час залишався в ній, так що ви повинні любити його. Ні в якому разі не продавайте його і дайте йому змогу спокійно й гідно померти від старості; якщо вам доведеться вирушити з ним у похід, доглядайте його, як доглядали б старого слугу. При дворі, — вів далі пан Д'Артаньян-батько, — якщо ви матимете честь бути там, — до речі, честь, на яку вам дає право давність вашого роду, — бережіть, пам'ятаючи не тільки про себе, а й про своїх близьких, гідність нашого дворянського імені, яке ось уже понад п'ятсот років ніхто з ваших предків нічим не заплямував. Кажучи «близькі», я маю на увазі ваших рідних і друзів. Ніколи й нікому не коріться, крім пана кардинала й короля. Тільки мужністю — чуєте, тільки мужністю! — дворянин здатен у наші дні прокласти собі дорогу! Кожен, хто здригнеться бодай на мить, ризикує втратити щасливу нагоду, яку, можливо, саме в цю хвилину пропонує йому доля.
Ви молодий і повинні бути хоробрим з двох причин: по-перше, тому, що ви — гасконець, і по-друге, тому, що ви — мій син. Не бійтесь несподіванок і шукайте пригод. Я навчив вас фехтувати; ноги у вас наче з заліза, а руки — зі сталі; кидайтесь у бій з будь-якого приводу; не бійтеся бою, особливо тому, що дуелі заборонені, — отже, треба бути вдвічі хоробрішим, аби наважитися схрестити шпаги. Я, сину мій, можу дати вам лише п'ятнадцять екю[24], свого коня й ті поради, що їх ви оце вислухали. Ваша матінка додасть рецепт чудодійного бальзаму, що його вона дістала від однієї циганки, — він гоїть усі рани, окрім сердечних. Скористайтеся з усього цього й живіть щасливо та довго… Наостанок пораджу вам іще одне. Наслідуйте не мене — ні, бо я ніколи не бував при дворі, а тільки добровольцем брав участь у релігійних війнах[25], — а пана де Тревіля, який був колись моїм сусідою і мав честь змалечку гратися з нашим королем Людовіком XIII, нехай боронить його Бог! Кілька разів ці забавки кінчалися бійками, і його величність не завжди виходив з них переможцем. Стусани, що перепадали королю, пробудили в ньому захоплення й приязнь до пана де Тревіля. Згодом, під час першої подорожі до Парижа, пан де Тревіль бився на дуелях п'ять разів; після смерті старого короля й до повноліття молодого, не рахуючи воєн і походів, — сім разів; а з часів повноліття і по сьогодні — ще разів, може, з сотню!.. І от, попри всі едикти, накази й ухвали, він — капітан мушкетерів, тобто начальник цезарського легіону[26]. Цей легіон дуже високо цінує король; його побоюється навіть кардинал, котрий — а це відомо кожному — не боїться майже нічого. Крім того, пан де Тревіль одержує десять тисяч екю на рік; отже, він вельми високий вельможа… Він починав, як ви; тож підіть до нього з цим листом і, наслідуючи його приклад, чиніть, як він.
17
Дон Кіхот — герой роману «Видатний ідальго Дон Кіхот Ламанчський» великого іспанського письменника-гуманіста Мігеля Сервантеса (1547–1616).
18
Гасконь — історична провінція на південному заході Франції; гасконські Дворяни здебільшого служили в гвардії короля.
19
Беарн — історична область на південному заході Франції, біля підніжжя Піренейських гір.
20
Льє — старовинна французька одиниця відстані, яка в різні часи становила близько 4,5 та 5,5 кілометра.
21
Россинант — кінь Дон Кіхота.
22
Лівр — старовинна французька срібна, а згодом — золота монета.
23
Генріх IV (1553–1610) — з 1572 року — король Наварри (історична область у Піренейських горах), а з 1589 по 1610 рік — король Франції, засновник династії Бурбонів. Народився в Беарні. До вступу на престол — вождь гугенотів; у 1593 році з політичних міркувань прийняв католицтво. 1598 року видав Нантський едикт, за яким католицизм визнавався державною релігією, а гугеноти, в свою чергу, отримали право вільного віросповідання й певну політичну незалежність. Як гарантування своїх привілеїв, за цим едиктом гугеноти одержали близько двохсот замків та фортець, якими вони володіли під час релігійних воєн, і, зокрема, місто Ла-Рошель. 1610 року Генріха IV вбив фанатичний прибічник католицизму Равальяк (1578–1610).
24
Екю — старовинна французька монета, що була в обігу з XIII по XVII століття.
25
Йдеться про війни, що тривали у Франції між католиками та гугенотами з 1562 по 1594 рік і були зумовлені соціально-економічним занепадом країни та кризою абсолютизму.
26
Цезарський легіон — військове формування, що охороняло імператорів у Стародавньому Римі; в переносному значенні за середніх віків так називали частини королівської охорони.
5 
